Є. А. Ганненко

НОВІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ БІОГРАФІЇ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

(Уривок)

Значення Шевченка досі ще цілком не з’ясоване, і ми навіть не маємо його біографії, яка б задовольняла нас. Нарис життя Шевченка, написаний п. Масловим, є поки що кращою біографією поета, але не позбавлений багатьох прорахунків переважно внаслідок відсутності матеріалів.

Найбільше матеріалів для біографії Шевченка в «Основі», але й там, на жаль, нема багато чого: щоденник поета надрукований з великими пропусками, а з листів його вміщено лише адресовані ним до родичів і до деяких тогочасних письменників. /65/

А тим часом Шевченко листувався з різними особами, у яких листи його, безперечно, повинні були зберегтися, що засвідчують листи, знайдені мною нещодавно в Полтаві в одного товариша Шевченка по академії — п. Т[каченка]. Навчаючись в Академії мистецтв, п. Ткаченко довго жив на одній квартирі з Шевченком; часто доводилося землякам терпіти невигоди петербурзького життя, і безліч пережитих ними вражень пов’язали їх почуттям товариської симпатії. П. Ткаченко був такий люб’язний, що охоче розповідав мені про свого улюбленого товариша, хоча з цих розповідей я дізнався, на жаль, мало нового. «Обличчя у Шевченка, — говорив мені п. Ткаченко, — було негарне, але вираз його свідчив про великий розум цієї людини. Коли він розмовляв з жінками, обличчя його ставало надзвичайно приємним. Жінки його дуже любили. Шевченко не був живописцем, і на схилі життя сам визнав це; а втім, композитор вій був чудовий. Виконання зовсім не відповідало накресленому плану, і не раз він плакав, невдало змалювавши картину, так чудово ним задуману. У церкві Полтавської військової гімназії є образ цариці Олександри, намальований Шевченком: іконостас було замовлено в Петербурзі тоді, . коли він був учнем академії. А втім, це був вічний учень, вічний трудівник, вічний страдник».

1840 року Шевченко вперше видав збірку своїх віршів, яка стала незабаром досить популярною, особливо в Південній Русі. Тодішня південноруська молодь заучувала напам’ять вірші Шевченка, які, крім виданої книжки, поширювалися по Південній Русі у численних зшитках, з задоволенням переписувалися; альбоми навіть сільських панянок поповнювалися віршами Шевченка, поряд з віршами Пушкіна й Лєрмонтова.

Примітно, що часом, ще до виходу у світ, твори Шевченка були вже відомі по хуторах Південної Русі. Так, 1857 року п. Куліш знайшов поему «Наймичка» в пошарпаному і зовсім неправильно списаному альбомі якоїсь усамітненої мрійниці, а можливо, й веселої подруги цілого товариства сільських красунь ¹. Доти п. Куліш нічого не знав про цю поему, і саме ім’я автора її було тоді йому невідоме.

Така любов до Шевченка цілком зрозуміла: він був виразником почуттів народу і вмів передати їх з незрівнянною простотою і силою. Тому не дивно, що в Південній Русі існує про Шевченка чимало оповідей і анекдотів. У них часто трапляється домисел, а, проте, вони важливі вже тому, що засвідчують ставлення до поета народу, мовою якого він писав і до якого був сповнений такої любові. Тим часом на такі оповіді й анекдоти Шевченкові біографи досі зовсім не звертали уваги.

¹ Записки о Южной Руси, изд. П. Кулиш, т. II. СПб., 1857. /66/

Є. А. Ганненко

НОВІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ БІОГРАФІЇ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

(Уривок)

Вперше надруковано в журн. «Древняя и новая Россия», 1875, т. 2, № 6, с. 193 — 196, разом з двома листами Ф. Л. Ткаченка до Шевченка. Подається за першодруком.

Нарис життя Шевченка, написаний п. Масловим... — В. П. Маслов. Тарас Григорьевич Шевченко. Биографический очерк. М., 1874. /416/

У церкві Полтавської військової гімназії є образ цариці Олександри, намальований Шевченком... — Оригінал не зберігся. Репродукція образу експонувалася на Шевченківській виставці в Москві 1911 р.

...п. Куліш знайшов поему «Наймичка» в... альбомі якоїсь усамітненої мрійниці... — Мемуарист повторює тут версію, подану Кулішем у передмові до публікації поеми Шевченка «Наймичка» в «Записках о Южной Руси», т. 2, СПб., 1857, с. 149 — 158. Створена Кулішем версія дала змогу опублікувати поему, хоч і без зазначення прізвища Шевченка, твори якого з 1847 р. перебували під забороною. Див. також прим. до спогадів Ф. Г. Лебединцева.