Ф. П. Пономарьов

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО

(1814-1861 pp.)

Ми були з Шевченком найближчими друзями. У кінці 1830-х і на початку 1840-х років ми майже не розлучалися. Він жив на Острові, на 5-й лінії, будинок Аренста, а я в Академії мистецтв, де мав майстерню, яку дали мені за успіхи в малюванні й ліпленні. Ця майстерня (колишня стара церковна ризниця) являла собою одну кімнату з антресолями. На цих антресолях мій бідолашний Тарас перебував під час тяжкої своєї хвороби, яка поглинала наші мізерні кошти. Саме тоді він намалював олійними фарбами автопортрет (рисунок з нього виконаний К. О. Брожем на дереві й гравіруваний академіком Л. А. Серяковим) і подарований мені торс св. Себастьяна з натури, в класах академії. Поряд з моєю майстернею була майстерня художника Петра Степановича Петровського, який працював над програмою «Агарь у пустелі» ¹.

¹ За цю картину Петровського послали на казенний кошт в Італію, і там він помер.

Ми з Тарасом, як і Петровський, — учні Брюллова, часто відвідували Петровського, спостерігаючи, як він працює. Одного разу Петровський слізно жалівся нам, що не може закінчити картину: йому потрібний був великий птах для скопіювання крил ангела. Де його знайти? Ми з Шевченком щиро співчували горю товариша, але від нашого співчуття йому не було легше, і ангел-утішитель Агарі лишався без крил. Крім цього спільного, так би мовити, горя, ми всі троє тужили з приводу наших порожніх шлунків, оскільки сиділи буквально без шматка хліба, не маючи ні гроша в кишені й ні на /68/ півшеляга кредиту. Петровський запропонував нам іти з ним обідати до його старенької матері на Піски. Запрошення принадне, але мандрівка з Острова на Піски й назад забрала б чимало часу, і ми могли спізнитися на вечірні рисувальні класи, які починались о п’ятій годині вечора. Ми відмовились від ласкавих запросин Петровського; він поїхав сам, а ми з Тарасом, лишившись у його майстерні, з голоду взялися співати малоросійських пісень, всупереч словам дідуся Крилова: «Та й кому на думку йдуть ті пісні в часи голодні!» Від матері Петровський повернувся ситий, та ще й з карбованцем срібла в кишені: старенька віддала йому останні свої гроші, щоб він купив живого гусака для копіювання крил ангела. У зголоднілого Тараса виникла лиха думка: мигнувши, щоб я замкнув двері й тримав Петровського за руки, він миттю витяг у нього з кишені заповітний карбованець!.. Узявши картузи, ми побігли академічними коридорами; Петровський — за нами, благаючи повернути йому відібрані гроші. Так і пробігли ми до 6-ї лінії, прямісінько в трактир «Рим». Тут Шевченко, звелівши подати собі чарку горілки, замовив дві порції біфштексу й кинув карбованця буфетникові. Бідолаха Петровський хоч-нехоч, але закусив з нами, а потім ми пішли в наші рисувальні класи.

Повернувшись звідти, ми сиділи ввечері у моїй майстерні й міркували з Шевченком, як би допомогти Петровському. Раптом Тарас голосно зареготав.

— Чого ти, дурню, так зітхаєш? — мовив він. — Ходімо на полювання та Петровському допоможемо!

— А як?

— Побачиш. Та ходімо ж швидше!

Річ у тому, що в помічника поліцмейстера академії Соколова був на задньому дворі невеличкий табунець гусей. Ми з Шевченком накрили одного шинеллю й, затиснувши йому дзьоб, понесли в майстерню Петровського. Смішно згадати, як ми по черзі затискали дзьоб гусакові, щоб не кричав цей неспокійний птах; а в Петровського двері майстерні замкнені. Коли він прийшов, ми до нього в майстерню — гусака, який, радіючи волі й розпустивши крила, з криком вбіг у кімнату. Петровський остовпів від подиву: адже саме гусак і потрібен був йому! Крила ангелові були швидко намальовані, а гусака солдат-грубник зварив для нас у самоварі на тризну.

Петровський виставив картину на суд професорів і був відправлений до Італії. Шевченко незабаром розбагатів так, що після сплати Соколову за гусака карбованця в нього лишилося іще стільки ж.

К. П. Брюллов довго сміявся з нашої витівки. Тараса він любив, хоч частенько картав... /69/

Ф. П. Пономарьов

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО (1814 — 1861 pp.)

Вперше надруковано в журн. , з приміткою редактора: «Про час перебування Т. Г. Шевченка в академії подаємо недруковані ще спогади колишнього його товариша Ф. П. Пономарьова (повідомлені редакції «Русской старины» 25 серпня 1879 року)». Подається за першодруком.

Пономарьов Федір Павлович (1822 — 1884) — російський художник-медальєр. У 1837 — 1844 роках разом з Шевченком навчався в Академії мистецтв. Після закінчення її працював на гранувальному мармуровому заводі в Єкатеринбурзі (тепер Свєрдловськ). Спогади Ф. П. Пономарьова не вільні від неточностей га суперечностей.

Він жив на Острові, на 5-й лінії, будинок Аренста... — Шевченко мешкав . тоді на 7-й лінії Васильєвського острова в будинку, що належав Генріетті Іванівні Аренс (тепер 7-а лінія Васильєвського острова, 4). /417/

...під час тяжкої своєї хвороби... — Шевченко був хворий на тиф з кінця 1839 р. до початку лютого 1840 р.

...намалював олійними фарбами автопортрет... — Цей автопортрет зберігається тепер у ДМШ. Гравюра з нього, виконана на дереві 1879 р. Л. А. Серяковим (1824 — 1881) за рисунком К. О. Брожа (1836 — 1901), була репродукована в тому ж номері журналу «Русская старина», де вміщено й спогади Ф. П. Пономарьова.

...подарований мені торс св. Себастьяна... — Цей академічний олійний етюд Шевченка був переданий онукою Ф. П. Пономарьова Т. П. Антіпо в Російський музей. Тепер він експонується в Меморіальній майстерні Т. Г. Шевченка в Академії мистецтв (Ленінград). За новою атрибуцією має назву «Натурщик у позі Марсія».

...над програмою «Агарь у пустелі». — За цю картину Петровський одержав золоту медаль 1841 р. і був посланий Академією мистецтв для продовження навчання в Рим, де через рік помер.

...йому потрібний був великий птах для скопіювання крил ангела. — Поданий далі епізод з гусаком викликає сумнів. На картині П. Петровського «Агарь у пустелі» (олія, 1841, Державна Третьяковська галерея) ангела нема. На ній лише дві постаті — Агарі та її сина Ізмаїла. Ангела змальовано на іншій картині П. Петровського — «З’явлення ангела пастухам» (олія, 1839, Череповецький краєзнавчий музей). А крім того, епізод з гусаком Пономарьов у недатованому листі до скульптора М. О. Рамазанова взагалі пов’язував не з Шевченком, а з Г. К. Михайловим, хоч і невідомо, наскільки правомірно.