ПРИМІТКИ

У виданні зібрано спогади сучасників про Т. Г. Шевченка, які охоплюють весь його життєвий шлях від дитячих літ до останнього дня, даючи уявлення про його життя й творчість у контексті суспільно-визвольного й літературно-мистецького руху на Україні та в Росії середини XIX ст. З великого числа нині відомих спогадів до книги включено всі найважливіші. Порівняно з попередніми виданнями — «Біографія Т. Г. Шевченка за спогадами сучасників» (К., Вид-во АН УРСР, 1958), «Спогади про Шевченка» (К., Держлітвидав України, 1958), «Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников» (М., Гослитиздат, 1962) — до книги включено кілька нових мемуарів. Усі тексти звірено за першодруками або автографами, якщо останні збереглися. Виявлені при цьому друкарські помилки, явні описки мемуаристів і т. д. виправлено без застереження. Деякі фактичні неточності відзначено в примітках. Як правило, спогади друкуються повністю. Лише подекуди випущено недостовірні чи малоістотні деталі, матеріали, що не мають мемуарного характеру або не стосуються Шевченка. Скорочення позначено трьома крапками.

В межах книги спогади розташовано в хронологічному порядку; ті з них, які охоплюють кілька періодів життя Шевченка, віднесено до часу його найближчого спілкування з мемуаристом. При цьому свідомо залишено деякі неминучі збіги й повторення. Авторські примітки збережено в посторінкових виносках під текстом. Там же дається переклад іншомовних слів і виразів.

Примітки включають відомості про друковані чи рукописні джерела, за якими подаються спогади, довідки про мемуаристів, історико-літературні, реальні, бібліографічні пояснення до тексту. При їх написанні використано «Шевченківський словник», «Літопис життя і творчості Шевченка» В. Анісова, Є. Середи, «Літа невольничі» та «їхав поет із заслання...» Л. Большакова, «Третя зустріч» і «Шевченківський Петербург» П. Жура, «Коментар до „Кобзаря“» Ю. Івакіна, попередні видання спогадів про Шевченка та цілий ряд інших праць. Згадки про літературні твори Шевченка подаються за виданнями: Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у шести томах. К., Вид-во АН УРСР, 1963 — 1964 (том і сторінка позначаються в тексті арабськими цифрами), про малярські — за виданням: Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. К., Вид-во АН УРСР, 1951 — 1964, т. VII — X (том позначається римською цифрою).

Скорочення в примітках означають;

ДМШ — Державний музей Т. Г. Шевченка (Київ).

ІЛ — Відділ рукописів Інституту літератури ім, Т, Г, Шевченка АН УРСР, /404/

ІРЛІ AH CPCP — Інститут російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР.

ЦДАЖР — Центральний державний архів Жовтневої революції, вищих органів державної влади та органів державного управління СРСР,

ЦДІА СРСР — Центральний державний історичний архів СРСР (Ленінград).

ЦНБ АН УРСР — Центральна наукова бібліотека АН УРСР.

О. М. Лазаревський

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ БІОГРАФІЇ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано в журн. «Оспова», 1862, № 3, с. 1 — 10 (другої пагінації), звідки 1863 р. передруковано під назвою «Дитячий вік Шевченка» в журн. «Вечерниці» (№ 7, с. 55 — 56; № 8, с. 63 — 64; № 9, с. 71 — 72). Подається за першодруком.

Лазаревський Олександр Матвійович (1834 — 1902) — український історик буржуазно-ліберального напряму. Познайомився з Шевченком 1858 року у Петербурзі, переписав деякі його твори до «Більшої книжки», доглядав Шевченка під час хвороби, брав участь у перевезенні його тіла на Україну. «Кобзар» 1860 р. з дарчим написом Шевченка О. М. Лазаревському зберігається в ДМШ. Одним із перших почав збирати матеріали до біографії Шевченка, насамперед спогади сучасників.

Сошенко Іван Максимович (1807 — 1876) — художник, учитель малювання Другої київської гімназії, друг Шевченка, з яким він познайомився 1836 р. у Петербурзі, коли навчався в Академії мистецтв. Перший звернув увагу на художній хист Шевченка, зацікавив його долею 6. Гребінку, В. Григоровича, А. Мокрицького, а через них — К. Брюллова, який з допомогою В. Жуковського та М. Вієльгорського організував викуп Шевченка з кріпацтва. Спогади Сошенка про поета записав і опублікував М. Чалий: Сава Ч. (Новые) материалы для биографии Т. Г. Шевченка. — «Основа», 1862, № 5, с. 45 — 61; № 6, с. 1 — 27. Згодом Чалий виклав їх також у своєму критичному нарисі «Иван Максимович Сошенко» (К., 1876, с. 31 — 41).

...ми послугувалися запискою Варфоломія Григоровича Шевченка про дитинство поета... — Шевченко Варфоломій Григорович (1821 — 1892) — троюрідний брат і свояк Шевченка (з його сестрою Мотрею був одружений молодший брат поета Йосип). Згадувана тут «записка» (спогади) В. Шевченка про дитячі роки поета не збереглася. Згодом В. Шевченко опублікував спогади про Т. Шевченка у львівському журн. «Правда», 1876, № 1 — 2.

...розповідями сестри поета Ярини Григорівни. — Ярина Григорівна (1816 — 1865) — рідна сестра Т. Шевченка, дружина кирилівського маляра Ф. Бойка. Крім О. Лазаревського, її спогади про Шевченка записав також М. Чалий.

Про своє раннє дитинство поет вгадує в одному з великоруських оповідань («Княгиня»)... — Далі вперше наведено уривок з повісті Шевченка «Княгиня». Текст уривка дещо підправлений (пор.: т. 3, с. 175).

Але після її смерті... — Мати Шевченка Катерина Якимівна померла 20 серпня 1823 p., на сороковому році життя.

Після смерті дружини у Шевченка-батька зосталося п’ятеро дітей: Микита, Катерина, Тарас, Ярина та Йосип. — Не згадано тут дочки Марії (нар. /405/ 1819 p., трирічною осліпла від трахоми, померла бл. 1846 p.). Микита — старший брат Шевченка (нар. 1811 p.), Катерина — старша сестра (нар. 1804 p., вийшла заміж у сусіднє село Зелену Діброву за кріпака А. Красицького), Йосип — молодший брат (нар. 1821 p.).

...в сім’ю Шевченків увійшла мачуха. — 7 жовтня 1823 р. Г. І. Шевченко одружився вдруге з удовою Оксаною Антонівною Терещенко (нар. 1786 р.) і перевіз її з трьома її дітьми з с.Моринців до себе в Кирилівку. 1825 p., після смерті Г. І. Шевченка, О. А. Терещенко повернулася до Моринців.

...різками, які щедро посипалися $ рук його дядька... — Дядько поета — Шевченко Павло Іванович (пар. 1797 p.), який після смерті Г. І. Шевченка став опікуном його дітей. Сестра поета Ярина характеризувала його М. Чалому як «великого катюгу». Після смерті батька Тарас деякий час жив у нього.

...бать/to віддав... на виучку до міщанина Губського. — Йдеться про першого вчителя Шевченка Василя Івановича Губського, який разом з братом Максимом був звільнений з кріпацтва і перейшов у стан міщан. Губські були добрими знайомими батька й діда Шевченка. Коли 1834 р. управитель кирилівським маєтком П. В. Енгельгардта Бесядовський порушив справу про повернення їх у кріпаки, дід поета І. А. Шевченко виступив як свідок в обороні прав братів Губських і склав так звану «роту присяги».

Батько... вмираючи. (1825 р.) висловив... — Г. І. Шевченко помер 31 березня 1825 р.

...віддали в школу до сільського дяка Бугорського... — Богорський (а не Бугорський) Петро (Пролитій) Федорович (нар. 1803 р.) був дяком у Кирилівці з 1824 р. по 1836 р.

Згодом він перейшов до священика Нестеровського... — Це єдине і жодними іншими матеріалами не підтверджуване свідчення про навчання малого Шевченка письму в кирилівського священика Івана Федоровича Нестеровського.

Вона померла під час першої епідемії холери (1830). — Дата смерті Катерини Григорівни Красицької не з’ясована, проте померла вона не 1830 p., а значно пізніше — бл. 1848 р. Шевченко бачився з нею під час приїзду на Україну 1843 р. та 1845 р. Після повернення поета з заслання її в живих уже не було.

...розповідь діда, живого свідка Коліївщини... — Коліївщина — повстання гайдамаків на Правобережній Україні 1768 p., оспіване Шевченком у поемі «Гайдамаки». Дід поета Іван Андрійович Шевченко (1761 — 1849) любив розповідати про Коліївщину. Про ці розповіді Шевченко із зворушливою вдячністю згадує в епілозі поеми «Гайдамаки». Помер І. А. Шевченко не на 115 році, як твердиться далі, а на 88 році.

Г. В. Бондаренко

ДЕКІЛЬКА НОВИХ ШТРИХІВ ДО БІОГРАФІЇ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано в газ. «Одесский вестник», 1892, 2 вересня, № 226. Подається за першодруком.

Бондаренко Гнат Васильович — шкільний товариш Шевченка. Згодом був церковним титарем у с. Кирилівці. Шевченко гостював у нього 26 вересня 1845 р. /406/

В. Г. Шевченко

СПОМИНКИ ПРО ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано в жури. «Правда», 1876, № 1, с. 23 — 28; № 2, с. 64 — 69. Підписано ініціалами В. Г. Ш. Того ж року перекладено й надруковано російською мовою з передмовою Д. Л. Мордовцева в журн; «Древняя и новая Россия», т. 2, № 5, с. 83 — 90. Подається за першодруком.

Шевченко Варфоломій Григорович — родич Шевченка. Служив у конторах по управлінню поміщицькими маєтками, зокрема — під тас приїзду Шевченка 1859 р. на Україну — в князя П. П. Лопухіна, власника маєтку в м. Корсуні, Канівського повіту, з розкішним палацом та парком.

Крицький розказав мені... — Крицький Василь Федорович (1816 — 1860-і роки), шкільний товариш Шевченка; в 1825 — 1826 роках вони разом учились у кирилівського дяка Богорського. Про епізод, який так запам’ятався Крицькому, коли Шевченко-школяр відплатив п’яному дяку Богорському за його збиткування різками, розповів і сам поет в автобіографії.

...у Тарасового товариша шкільного Тараса Гончаренка. — Гончаренко був на вісім років молодший за Шевченка (нар. 1822 p.), тому не міг навчатися в дяківській школі одночасно з ним. Улітку 1859 p., під час останнього приїзду до Кирилівки, Шевченко зустрічався з Гончаренком.

Бойко Федір Кіндратович (1811 — 1850-і роки) — чоловік молодшої сестри Шевченка — Ярини, маляр-іконописець.

Забіла Віктор Миколайович (1808 — 1869) — український поет-романтик. Вчився водночас з М. Гоголем у Ніжинській гімназії вищих наук. 1843 року познайомився в маєтку Г. С. Тарновського с. Качанівці з Шевченком. Узимку 1847 р. Шевченко відвідав його на хуторі Кукуріківщина (Забілівщина), листувався з ним. Забіла супроводжував домовину Шевченка від Борзни до Канева, брав участь у похороні та впорядкуванні могили поета. Спогади Забіли про Шевченка записав і опублікував М. М. Білозерський. Згадуваний В. Г. Шевченком лист до поета, відданий Забілі, не зберігся.

...в 1844 р. Тарас знов приїхав в Кирилівку... — Рік зазначено неточно. До свого заслання Шевченко побував у Кирилівці в 1843 і 1845 роках.

...приходить до мене Полевой... — Полевой Микола Олексійович (1796 — 1846) — російський письменник, журналіст, історик. У 40-х роках стояв на реакційних позиціях. Шевченко ілюстрував книжки Полевого «История Суворова» (СПб., 1843) та «Русские полководцы» (СПб., 1845). Вміщені в останній з них портрети роботи Шевченка дістали позитивну оцінку В. Бєлінського.

...прожив у мене місяців зо два... — Поет перебував у В. Г. Шевченка в Корсуні близько двох тижнів.

...не залишив він ні одного куточка в саду, щоб не змалювати його у свій альбом. — З корсунського альбома поета збереглися (ДМШ) лише тринадцять розрізнених аркушів. На одному з них зображено хату серед дерев над річкою і є напис Шевченка: «В Корсуні».

...вкинуто в Петропавловську кріпость... — Шевченко був ув’язнений 1847 р, у казематі внутрішньої в’язниці III відділу, де він перебував близько півтора місяця.

...заслали його за Арал солдатом... — Поет був засланий в Орську кріпость, а згодом, 1850 p., — в Новопетровське укріплення на півострові Мангишлак, /407/ На берегах Аральського моря він перебував під час Аральської описової експедиції 1848 — 1849 років.

...офіцер... став просити благословенія... — Йдеться про осавула Уральського козачого війська начальника Косаральського форту Данила Чорторогова. Цей епізод описаний Шевченком у щоденнику та повісті «Близнецы».

...Бутаков випросив у Тарасового начальства... — Бутаков Олексій Іванович (1818 — 1869) — російський географ і мореплавець, начальник Аральської описової експедиції 1848 — 1849 років, до складу якої було включено Шевченка як художника.

Парчевський Никодим Павлович (1812 — 1867) — поміщик, власник Межиріцького маєтку; до нього входило і село Пекарі, Канівського повіту, поблизу якого Шевченко збирався купити ділянку землі для садиби.

Усі листи Тараса я переслав вам... — тобто в редакцію львівського журналу «Правда», в якому були надруковані спогади В. Г. Шевченка.

Васильчиков Іларіон Іларіонович (1805 — 1863) — князь, з 1852 р. — київський, подільський і волинський генерал-губернатор.

...чи не сподобав це він... гувернантки Н. Шулячівни, коли ж пише Тарас прямо про Хариту. — Йдеться про домашню вчительку дітей В. Г. Шевченка Шуляк Наталю Романівну (нар. 1837 p.), з якою радив поетові одружитись В. Г. Шевченко, та його наймичку Харитину Василівну Довгополенко (по чоловікові — Гриненко; нар. 1841).

...надибав собі якусь Ликерію, завезену у Петербург... — Полусмакова (Полусмак) Ликера Іванівна (1840 — 1917), наречена Шевченка, колишня кріпачка М. Я. Макарова, відпущена на волю, родом з с. Липового Рога біля Ніжина. Служила покоївкою в сестри Макарова В. Я. Карташевської в Петербурзі. Шевченко присвятив їй вірші «Ликері», «Л.» («Поставлю хату і кімнату»), намалював її портрет (т. X, № 55). Розривом з Ликерою навіяний його вірш «Барвінок цвів і зеленів». Згодом Ликера вийшла заміж за перукаря Яковлєва і жила в Царському Селі; після смерті чоловіка 1904 р. переїхала до Канева. 1911 р. брала участь у відзначенні 50-х роковин смерті Шевченка. З її слів записано спогади про поета (опубліковані К. Широцьким у журн. «Літературно-науковий вісник», 1911, № 2, с. 275 — 289; з огляду на їх неточність і явну необ’ективність тут не передруковуються).

...запросив до себе в гості старий священик... — Кошиць Григорій Іванович (нар. 1797 p.), у якого Шевченко наймитував у дитинстві (див. про це спогади П. Г. Лебединцева та Ф. Г. Лебединцева).

...вступилася за Тараса сестра Ярина... — Тут помилка. Розповідаючи про цей епізод у повісті «Княгиня», Шевченко пов’язував його не з Яриною, своєю молодшою (на два роки) сестрою, а з старшою сестрою — Катериною.

П. Г. Лебединцев

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1882, кн. 9, с. 560 — 567. Підписано криптонімом Пр. П. Л-в. Подається за першодруком.

Лебединцев Петро Гаврилович (1819 — 1896) — український дворянсько-буржуазний історик, археолог і церковний діяч, викладач Київської духовної академії, редактор «Киевских епархиальных ведомостей». /408/

...Пан... мав двох синів... — у В. Енгельгардта було троє синів та дві дочки. Старший син, полковник Андрій Васильович Енгельгардт (1783 — до 1838), був відомий своїми героїчними вчинками під час Вітчизняної війни 1812 p.; другий — Василь Васильович Енгельгардт (1785 — 1837) — теж полковник, багатій-епікуреєць, одружений з дочкою багатого відкупщика Кусовникова, відомий своїми зв’язками з О. Пушкіним (йому присвячено вірш Пушкіна «Я ускользнул от Эскулапа»); третій — Павло Васильович Енгельгардт (1798 — 1849) — штабс-ротмістр, служив ад’ютантом віденського військового губернатора О. М. Римського-Корсакова. У зв’язку з національно-визвольним польським повстанням 1830 p., яке перекинулося на литовські губернії, губернатор був усунутий з своєї посади і виїхав до Петербурга; туди відправився і його ад’ютант, де згодом вийшов у відставку в чині полковника. Характерними його рисами була обмеженість, брутальність і жорстоке поводження з кріпаками.

Браніцька Олександра Василівна (пом. 1838 р.) — рідна сестра В. В. Енгельгардта, племінниця князя О. Потьомкіна, була одружена з польським магнатом, коронним гетьманом Ксаверієм Браніцьким.

Кушнір Данило (пом. 1766 р.) — селянин, титар Успенської церкви у Млієві, активний учасник боротьби проти унії. За опір унії був страчений поблизу Вільшаної. На підставі народних переказів Шевченко відтворив ці події у поемі «Гайдамаки».

Красицький Антон Григорович (1794 — 1848) — селянин-кріпак, 29 січня 1823 року одружився з старшою сестрою Шевченка — Катериною.

Превлоцький Степан Степанович — живописець з с. Вільшана, Звенигородського повіту, Київської губернії. У нього вчився малюванню І. М. Сошенко та відомий художник Г. Г. Лапченко.

...законтрактованого Ширяєву в найми для фарбування даху та парканів. — У художника декораційного розпису, цехового майстра Василя Григоровича Ширяєва (нар. 1795 р.) Шевченко такою працею міг займатися, очевидно, лише напочатку. Згодом, переконавшись у талановитості свого учня, Ширяєв навчав його декоративному живопису. Шевченко брав участь у роботах по оформленню приміщень сенату, синоду, Великого петербурзького театру та інших приватних і громадських споруд.

Арсеній (Москвін Федір Павлович; 1795 — 1876) — архієпископ подільський і брацлавський, згодом митрополит київський і галицький. Шевченко зустрічався з ним під час подерожі 1846 р. на Поділлі, за завданням Археографічної комісії. Пізніше, після заслання, Шевченко, введений в оману нібито просвітительською діяльністю митрополита, сподівався, що він сприятиме розповсюдженню та використанню «Букваря южнорусского» (СПб., 1860) в сільських школах, про що писав у листі до М. К, Чалого 4 січня 1861 р. Але митрополит, за погодженням з обер-прокурором синоду, відхилив цю книжку Шевченка як навчальний посібник.

Юзефович Михайло Володимирович (1802 — 1889) — помічник куратора Київського учбового округу (1842 — 1858), разом з Шевченком працював у Київській археографічній комісії. Після викриття Кирило-Мефодіївського товариства брав безпосередню участь в обшуках і арештах його учасників. В щоденнику поет назвав його зрадником.

Галаган Григорій Павлович (1819 — 1888) — поміщик, один з діячів ліберально-буржуазного руху на Україні, знайомий Шевченка. Зустрічався з ним у 40-х роках в Петербурзі та на Україні. У повісті «Музыкант» Шевченко /409/ змалював жахливе життя кріпаків у селах, що належали Галаганам. Після повернення із заслання поет зустрічався з Галаганом у Москві та в Петербурзі у спільних знайомих. Галаган був власником кількох малярських творів Шевченка.

Ф. Г. Лебединцев

ПОБІЖНЕ ЗНАЙОМСТВО МОЄ З Т. Г. ШЕВЧЕНКОМ І МОЇ ПРО НЬОГО СПОГАДИ

Вперше надруковано під псевдонімом Ф. Лобода в журн. «Киевская старина», 1887, кн. 11, с. 563 — 577. Подається за першодруком.

Лебединцев Феофан Гаврилович (літ. псевдонім Ф. Лобода; 1828 — 1888) — український історик буржуазно-ліберального напряму. Видавець і редактор журн. «Киевская старина» (1882 — 1887); опублікував ряд дослідницьких і документальних матеріалів про поета.

Не згадував він і про... сестру Катерину... — Про сестру Катерину Шевченко з великою теплотою згадував у повісті «Княгиня».

...його блукання... од вітчима до старшої сестри... — Тут помилка; треба «від мачухи».

...про портрет генерала, проданий ним на вивіску... — Цю вигадку (ходячий анекдот, кимось прикладений до Шевченка) повторювало кілька мемуаристів, зокрема П. Мартос, П. Селецький та ін. З справжніми обставинами, викупу Шевченка з кріпацтва вона не має нічого спільного. За свідченням М. Костомарова та М. Лазаревського, Шевченко рішуче її заперечував. Про те, як виник у К. Брюллова намір викупити Шевченка з кріпацтва й надати йому змогу навчатися в Академії мистецтв, див. записи в щоденнику А. М. Мокрицького.

Прочитав... «Наймичку» й не повірив вигаданій Кулішем історії... — П. О. Куліш видав у 1856 і 1857 роках у Петербурзі, коли друкувати Шевченка було ще заборонено, двотомний літературно-фольклорний збірник «Записки о Южной Руси», в другому томі якого, не називаючи прізвища Шевченка, опублікував його поему «Наймичка» як твір нібито невідомого автора, випадково знайдений видавцем в альбомі панночки-хуторянки. Лишив спогади про Шевченка. Характеристику поглядів, діяльності й творчості Куліша див. у примітці на с. 432 — 433.

...після відомої катехізації із зернами... — Мається на увазі наочний спосіб Шевченкової агітації серед селян. Поет брав жменю гороху або якогось зерна: пшениці, жита. Одну зернину клав на стіл і говорив: «Оце цар»; клав ще кілька навколо: «А оце пани», — а тоді, засипаючи все це жменею зерна, говорив: «А оце ми, громада, люди простії. Шукайте тепер царя і панів! Де вона?»

Ботвиновський Юхим Георгійович — священик київської Святотроїцької церкви. Познайомився з Шевченком на початку серпня 1859 р. у київського художника і фотографа, товариша Шевченка по навчанню в Академії мистецтв — І. Гудовського.

...про задумане... видання «Основи»... — «Основа» — перший український громадсько-політичний та літературно-мистецький журнал. Виходив у Петербурзі в 1861 — 1862 роках. У його підготовці Шевченко брав безпосередню й активну участь. В «Основі» друкувалися твори Шевченка, Марка Вовчка, С. Руданського, Л. Глібова, А. Свидницького та ін.

Думитрашко Костянтин Данилович (1814 — 1886) — український поет і пе-/410/рекладач, професор Київської семінарії. Автор збірки поезій «Бандурист», поеми «Жабомишодраківка» («Батрахоміомахія», 1859), балад, пісні «Чорнії брови, карії очі».

Сарті Джузеппе (1729 — 1802) — італійський композитор, з 1784 p. — придворний капельмейстер у Петербурзі.

Іванишев Микола Дмитрович (1811 — 1874) — український буржуазний історик права, професор, а в 1862 — 1865 роках — ректор Київського університету. Один із засновників Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, у якій на посаді художника працював Шевченко. Влітку 1846 р. провадив розкопки могили Переп’ят поблизу Фастова на Київщині, в яких брав участь Шевченко.

...літній парусиновий костюм його... досі зберігається в мене... — Тепер зберігається в Літературно-меморіальному будинку-музеї Т. Шевченка в Києві.

М. К. Чалий

НОВІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ БІОГРАФІЇ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано під псевдонімом Сава Ч. у журн. «Основа», 1862, № 5, с. 45 — 61; № 6, с. 1 — 27, перша частина — з датою: «Апрель 1862 г.», друга — з датою: «26 февраля 1862 г.». З деякими відмінами надруковано у кн.: «Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников» (М., Гослитиздат, 1962, с. 46 — 50). Подається за першодруком.

Чалий Михайло Корнійович (1816 — 1907) — український громадсько-культурний діяч ліберально-буржуазного напряму. З Шевченком познайомився 1859 р. у Києві, друг Сошенка, від якого записав спогади про поета. Одним із перших почав збирати мемуарні, епістолярні та інші матеріали до біографії Шевченка, видав книжку «Жизнь и произведения Тараса Шевченко (Свод материалов для его биографии)» (К., 1882) — одну з перших біографій поета. Шевченко називав Чалого своїм «великим приятелем» (т. 6, с. 273), листувався з ним.

...віддано в науку до кімнатного живописця у Варшаві. — Про перебування Шевченка у Варшаві й навчання його там у кімнатного живописця документальних свідчень нема.

...Тараса віддали до... портретиста... Лампі. — Лампі Йоганн-Батіст — син (1775 — 1837) — художник-портретист. Короткий час, взимку 1829 р. до червня 1830 p., жив у Вільні, малював портрет Софії Григорівни Енгельгардт. Можливо, Шевченко супроводжував її на сеанси в майстерню Й.-Б. Лампі. Про навчання Шевченка в цього художника чи в його брата Франца Лампі (1783 — 1852), який жив у Варшаві, певних відомостей нема.

...познайомився з однією гарненькою кравчинею — Ядвігою (Дзюнею) Гусиковською. «Милую Дуню, чернобровую Гусиковскую» Шевченко згадував у щоденнику (5 вересня 1857 p.).

...Тараса відправили до столиці по етапу... — Ця малоймовірна версія відома також зі спогадів В. Забіли, записаних М. Білозерським.

«Коли я був у „гіпсових головах“ чи... вже у „фігурах“...» — В Академії мистецтв було два так званих «гіпсові класи»: в одному з них учні малювали зі зліпків голів античних статуй, в другому — зі зліпків гіпсових постатей — «фігур».

...Тарас... прийшов до мене... — В автобіографії та повісті «Художник» /411/ Шевченко зазначав, що його знайомство з Сошенком відбулося білої ночі в Літньому саду, коли він змальовував статую Сатурна. Зі слів того ж Сошенка це стверджував і П. Лебединцев.

Гребінка Євген Павлович (1812 — 1848) — український поет, вихованець Ніжинської гімназії вищих наук. З 1834 р. жив у Петербурзі, викладав у Другому кадетському корпусі та Дворянському полку. У Гребінки збирався гурток літераторів і митців, з якими познайомився і Шевченко. Гребінка сприяв ЦІевченковій самоосвіті, давав йому книжки, був причетний до організації його викупу з кріпацтва. Він залучив Шевченка до участі в своєму альманасі «Ластівка» — і як автора, і як свого помічника-співредактора, допомагав йому видати «Кобзар» (СПб., 1840), в якому поет присвятив Гребінці вірш «Перебендя».

Венеціанов Олексій Гаврилович (1780 — 1847) — російський художник, один з основоположників побутового жанру в російському живопису, академік Академії мистецтв. У його приватній малювальній школі навчалися обдаровані художники з народу. Шевченка з Венеціановим у 1837 р. познайомив Сощенко. З великою теплотою Шевченко змалював образ Венеціанова у повісті «Художник».

Прехтель Степан Йосипович (нар. 1808 р.) — дворецький П. Енгельгардта у Петербурзі. Жорстоко знущався з кріпаків — дворових людей, переслідував Шевченка за вільнодумство.

...повернувся з-за кордону Брюллов. — Карл Павлович Брюллов (1799 — 1852) — російський художник; повернувся з-за кордопу до Петербурга наприкінці травня 1836 р.

Віельгорський Михайло Юрійович (1788 — 1856) — композитор і музичний діяч. Брав участь в організації лотереї, в якій розіграно портрет Жуковського роботи Брюллова і на кошти від якої викуплено Шевченка з кріпацтва.

«...вскоре портрет Жуковского был у него готов». — На час проведення лотереї портрет Жуковського закінчений ще не був. Проте в квітні 1838 р. його все ж розіграли в лотереї. Виграла портрет цариця Олександра Федорівна і тоді ж подарувала наслідникові, чиїм вихователем був Жуковський. Протягом кількох років портрет лишався в майстерні Брюллова, який продовжував над ним працювати. Після смерті Брюллова портрет потрапив до колекції В. О. Кокорєва, від якого надійшов до Третьяковської галереї в Москві. Тепер зберігається в ДМШ.

Пешехонов Макар Самсонович — петербурзький художник-іконописець. У 1848 — 1849 роках брав участь у реставраційних роботах, що провадились у Софійському соборі в Києві.

Безлюдний Андрій Семенович (пом. 1835 р.) — живописець і літограф. Колишній кріпак графа Г. Д. Шереметєва. Пансіонер Товариства заохочування художників. Товариство сприяло звільненню його з кріпацтва.

...у нього вселився світський біс. — Сошенко недооцінював того, що після звільнення з кріпацтва Шевченко, з великою користю для.свого творчого развитку, відвідував театри, концерти, літературні й музичні гуртки, де збиралися прогресивні люди столиці — літератори, художники, композитори, актори.

Марія Яківна — Марія Яківна Європеус (нар. бл. 1821 p.), дочка виборзького бургомістра Якоба Європеуса. Її вважають прототипом Паші в повісті Шевченка «Художник» та моделлю для його малюнка «Жінка в ліжку» (акварель, 1839 — 1840). /412/

І. К. Зайцев

СПОГАДИ СТАРОГО ВЧИТЕЛЯ

Вперше надруковано в журн. «Русская старина», 1887, кн. 6, с. 663 — 691. В іншій редакції уривок надруковано в кн.: «Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников», с. 45. Подається за першодруком.

Зайцев Іван Кіндратович (1805 — 1890) — російський і український художник-портретист. Син художника-кріпака з Пензенської губернії. У 1831 — 1837 роках навчався в Академії мистецтв. Був викладачем малювання у кадетському корпусі, спочатку в Петербурзі, а потім у Полтаві. Його спогади — це єдиний мемуарний документ про перебування Шевченка у Ширяєва на початку 30-х років XIX ст.

Ткаченко Федот Леонтійович (1819 — бл. 1885) — український художник, педагог. На початку 30-х років був учнем у Ширяєва. У грудні 1834 р. відпущений поміщиком на волю. З 1835 до 1842 р. вчився в Академії мистецтв у К. Брюллова. У 1841 — 1842 роках жив з Шевченком на одній квартирі. Одержавши звання вчителя малювання в гімназіях, виїхав на Україну. Викладав малювання та каліграфію в Полтавській гімназії. Листувався з поетом. Допомагав у розповсюдженні його «Букваря южнорусского».

А. М. Мокрицький

ЩОДЕННИК

(Уривки)

Автограф зберігається у відділі рукописів Державної Третьяковської картинної галереї, ф. 33, № 33(24). Фрагменти записів про Шевченка друкувались у різних виданнях. Повністю опубліковано 1975 р. Уривки подаються за виданням: Дневник художника А. Н. Мокрицкого. Составитель, автор вступительной статьи и примечаний Н. Л. Приймак. М., Изобразительное искусство, 1975, с. 113 — 166.

Мокрицький Аполлон Миколайович (1810 — 1870) — живописець і педагог. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук. Друг Шевченка. Брав активну участь в організації викупу його з кріпацтва. Після закінчення навчання в Академії мистецтв був викладачем в училищі живопису, скульптури та зодчества в Москві, з 1851 p. — професор живопису. Повернувшись із заслання, Шевченко зустрічався з ним в Москві та Петербурзі.

Краввський Андрій Олександрович (1810 — 1889) — видавець, журналіст ліберально-буржуазного напряму. З 1839 р. видавав журн. «Отечественные записки», в якому відділ критики і бібліографії очолював В. Бєлінський.

Михайлов Григорій Карпович (1814 — 1867) — художник, колишній кріпак, учень Венеціанова, разом з Шевченком учився в Академії мистецтв у К. Брюллова. 1855 року здобув звання академіка, 1861 р. — ад’юнкт-професора Академії мистецтв.

Він послав мене за Василем Івановичем... — Григорович Василь Іванович (1786 — 1865) — історик мистецтва. Професор (з 1828 р.) і конференц-секретар (1829 — 1859) Академії мистецтв. У 1829 — 1854 роках був секретарем Товариства заохочування художників. З його дозволу ще кріпаком Шевченко відвідував рисувальний клас товариства. Григорович брав активну участь у звільненні /413/ поета з кріпацтва. На знак вдячності поет присвятив Григоровичу поему «Гайдамаки».

...пішов я до Кандиби. — Разом з Мокрицьким у Ніжині в 1820-х роках училися три брати — Петро (нар. 1816 p.), Андрій (нар. 1817 р.) і Олександр (нар. 1819 р.) Кандиби.

Дементьєв Іван Тимофійович (пом. 1884 р.) — чиновник у сенаті, у якого в Петербурзі бував Шевченко разом з художниками С. О. Римаренком, A. М. Мокрицьким, О. В. Тирановим та ін.

Трипольський Віктор Андрійович — близький друг А. Мокрицького.

Вандик — Ван Дейк Антоніс (1599 — 1641), фламандський живописець, майстер портрета, автор картин на біблійні та міфологічні сюжети. Шевченко згадував його в повісті «Художник».

Рубенс Пітер-Пауел (1577 — 1640) — фламандський живописець, автор картин на міфологічні, релігійні та алегоричні теми. Шевченко згадував Рубенса в повістях «Художник» та «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Веласкес Родрігес де Сільва Діего (1599 — 1660) — іспанський живописець. Автор жанрових картин і портретів. Шевченко згадував його в повісті «Художник».

Рені Гвідо (1575 — 1642) — італійський живописець, представник академізму. Один з улюблених художників К. Брюллова. Шевченко неодноразово згадував цього художника в повістях та щоденнику.

Карраччі Аннібале (1560 — 1609) — італійський живописець і гравер болонської школи. Автор картин на біблійні, міфологічні, алегоричні сюжети, а також пейзажів.

Пуссен Нікола (1594 — 1665) — французький живописець, представник класицизму. Автор картин на історичні, міфологічні, біблійні та літературні сюжети. У Ширяєва були гравюри з творів Пуссена, про що згадував Шевченко у повісті «Художник».

Ван дер Меєр Я. — голландський художник.

Рейсдал Якоб ван (1628 або 1629 — 1682) — голландський живописець-пейзажист. Шевченко згадував його твори в повістях «Близнецы» та «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Поттер Поль (1625 — 1654) — голландський художник-пейзажист.

Лоррен Клод (справжнє ім’я і прізвище — Клод Желле; 1600-1682) — французький живописець, майстер класицистичного пейзажу.

Корреджо (справжнє ім’я Аллегрі Антоніо; бл. 1489 — 1534) — італійський живописець доби Відродження. Шевченко згадував його у повісті «Художник».

Петровський Петро Степанович (1813 — 1842) — російський художник, друг Шевченка. Вчився разом з ним у К. Брюллова. Шевченко часто бував у родині Петровських. Його сестрі Парасковії Степанівні він присвятив баладу «Тополя».

«Пертська красуня» — роман Вальтера Скотта (1771 — 1832). Шевченко добре знав творчість цього англійського письменника, згадував у своїх повістях, крім «Пертської красуні», їакож його романи «Антикварій», «Вудсток», «Замок Кінельворт», «Квентін Дорвард». Романи Вальтера Скотта з 20-х років XIX ст. широко перекладалися в Росії.

Путята Микола Васильович (1802 — 1877) — письменник, публіцист, знайомий B. Жуковського, П. Вяземського, Є. Баратинського, О. Пушкіна.

...його високість... — великий князь Олександр Миколайович (1818 — 1881), /414/ наслідник престолу; у 1855 — 1881 роках імператор Олександр II; був убитий народовольцями в Петербурзі.

Штернберг Василь Іванович (1818 — 1845) — художник, один з найближчих друзів Шевченка. Деякий час вони жили на одній квартирі в Петербурзі. У 1839 р. Штернберг, на запрошення В. Даля, відвідав Оренбурзький край, звідки привіз багато мистецьких творів, у яких відтворив природу Казахстану, життя і побут місцевого населення. Помер в Італії від туберкульозу. Шевченко створив привабливий образ Штернберга в повістях «Художник», «Музыкант», «Прогулка с удовольствием и не без морали».

...портрет Салтикової... — княгині О. П. Салтикової (уродженої графині Строганової). Зберігається в Державному Російському музеї (Ленінград).

Даль Володимир Іванович (літ. псевд. — Козак Луганський; 1801 — 1872) — російський письменник, лексиколог, фольклорист і етнограф, за освітою лікар. У 1835 — 1841 роках — чиновник особливих доручень при оренбурзькому військовому губернаторі В. О. Перовському. Пізніше був управителем удільної контори в Нижньому Новгороді, де зустрічався з Шевченком.

Прокопович Микола Якович (1810 — 1857) — товариш Мокрицького по Ніжинській гімназії вищих наук, близький друг Гоголя, знайомий Бєлінського. Поет і педагог. З 1839 р. викладав російську мову в Першому кадетському корпусі в Петербурзі.

Трейбер — можливо, тут помилка. Очевидно, йдеться про генерал-майора Шрейбера Івана Петровича (1794 — 1861), який був командиром 2-ї бригади 23-ї піхотної дивізії, що входила в Окремий Оренбурзький корпус. Керував військовими загонами під час степового переходу Аральської експедиції від Орська до Раїма, в якій брав участь Шевченко. На його бажання 12 травня 1848 р. Шевченко намалював і подарував йому акварель «Пожежа в степу» (зберігається в ДМШ).

Я згадав про альбом Гребінки... — альбом 6. П. Гребінки з малюнками й автографами друзів (зберігається у Відділі рукописів ЦНБ АН УРСР).

Білозерський Микола Данилович (1800 — 1879) — поміщик з Чернігівщини. Зустрічався з Шевченком 1847 р. у Борзпі. Про нього поет так згадував у щоденнику: «Этот филантроп-помещик так оголил своих крестьян, что они сложили про него песню:

А в нашого Білозера

Сивая кобила,

Бодай же його побила

Лихая година...

Наивное, невинное мщение!»

Купальник Нестор Васильович (1809 — 1869) — російський письменник-драматург реакційного напряму. Знайомий Шевченка. Шевченко іронічно і неприязно згадував про нього в повістях «Капитанша» і «Художник».

Бастіан — особа не встановлена.

Соколовський Володимир Гнатович (1808 — 1839) — поет, був близький до Герцена й Огарьова, знайомий Кольцова. Глінка мав намір писати оперу на лібретто Соколовського.

...пішов до Василя Івановича... — В. І. Григоровича.

Лагода Антон Іванович (1816 — 1876) — чиновник, батько художниці О. А. Лагоди-Шишкіиої, дружини художника-пейзажиста І. І. Шишкіна. 1839 року Шевченка намалював аквареллю його портрет (зберігається в ДМШ), /415/

Шевченко читав «Анахорета»... — Можливо, мається на увазі роман «Путешествие младшего Анахарсиса по Греции» французького письменника Жан-Жана Бартелемі (1716 — 1795). Про читання цього роману в Брюллова Шевченко згадував у повісті «Художник».

Я показав йому малюнок «Портрет m-me Клодт». — Йдеться про портрет Уляни Іванівни Клодт (пом. 1859 p.), дружини скульптора П. К. Клодта.

Я пішов до Брієра де Мартре... — Брігере де Мартере Карл — знайомий Мокрицького і Сошенка. Закінчив у 1798 р. Пажеський корпус. Був сліпий і хворобливий.

...проспав з ласки Шевченка. — Цей епізод описаний Шевченком у повісті «Художник».

І. І. Панаєв

ЛІТЕРАТУРНІ СПОГАДИ

(Уривок)

Вперше надруковано в журн. «Современник», 1861, № 1, 2, 9 — 11. Уривок подається за виданням: Панаєв И. И. Литературные воспоминания. М., Гослитиздат, 1950, с. 103 — 105.

Панаєв Іван Іванович (1812 — 1862) — російський письменник і журналіст. Виступав під псевдонімом Новый Поэт. З 1847 p. разом з М. Некрасовим видавав журн. «Современник», який став трибуною революційних демократів.

Язиков Михайло Олександрович — директор петербурзького скляного заводу, шкільний товариш Панаєва. Був у дружніх стосунках з багатьма літераторами — Бєлінським, Григоровичем, Герценом, Тургенєвим та ін.

Комаров Олександр Олександрович (пом. 1874 р.) — викладач літератури в петербурзьких навчальних закладах, приятель Бєлінського та Панаєва.

Сенковський Осип Іванович (літ. псевд. Барон Брамбеус, 1800 — 1858) — російський письменник, журналіст реакційного напряму. Видавець журн. «Библиотека для чтения», який вів боротьбу з «Современником», виступав проти Бєлінського, Гоголя. Надрукував у журналі свою рецензію на «Кобзар» Шевченка, у якій, відзначаючи талант Шевченка, дорікав поету за те, що він писав українською мовою. В повісті «Капитанша» Шевченко з іронією згадав Сенковського як журналіста.

Геннаді Григорій Миколайович (1826 — 1880) — бібліограф, редактор зібрання творів О. Пушкіна.

Соболевський Сергій Олександрович (1803 — 1870) — поет і бібліограф, приятель Пушкіна, Жуковського та Глінки, автор епіграм та експромтів.

Є. А. Ганненко

НОВІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ БІОГРАФІЇ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

(Уривок)

Вперше надруковано в журн. «Древняя и новая Россия», 1875, т. 2, № 6, с. 193 — 196, разом з двома листами Ф. Л. Ткаченка до Шевченка. Подається за першодруком.

Нарис життя Шевченка, написаний п. Масловим... — В. П. Маслов. Тарас Григорьевич Шевченко. Биографический очерк. М., 1874. /416/

У церкві Полтавської військової гімназії є образ цариці Олександри, намальований Шевченком... — Оригінал не зберігся. Репродукція образу експонувалася на Шевченківській виставці в Москві 1911 р.

...п. Куліш знайшов поему «Наймичка» в... альбомі якоїсь усамітненої мрійниці... — Мемуарист повторює тут версію, подану Кулішем у передмові до публікації поеми Шевченка «Наймичка» в «Записках о Южной Руси», т. 2, СПб., 1857, с. 149 — 158. Створена Кулішем версія дала змогу опублікувати поему, хоч і без зазначення прізвища Шевченка, твори якого з 1847 р. перебували під забороною. Див. також прим. до спогадів Ф. Г. Лебединцева.

Г. М. Честахівський

ІЗ СПОГАДІВ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1895, кн. 2, с. 139 — 141, з приміткою редакції: «Цей запис знайшли у паперах померлого Г. М. Честахівського, які тепер знаходяться в зібранні В. В. Тарновського». Розповідь Шевченка про своє навчання в Академії мистецтв та дружбу з Штернбергом і Брюлловим Честахівський записав наприкінці життя поета. Точна дата запису невідома. Він не дослівний, зроблений по пам’яті невдовзі після розповіді поета. У мові запису поєдналися риси, властиві і Шевченкові, і Честахівському. Запис не завершений. Подається за першодруком.

Честахівський Григорій Миколайович (1820 — 1893) — український художник. Познайомився з Шевченком 1858 р. у Петербурзі, часто бачився з ним в останні роки його життя. Друкуючи запис Честахівського, редакція журн. «Киевская старина» в примітці характеризувала цього художника як одного «з невеликого гуртка приятелів Т. Г. Шевченка в останні два роки його життя». Честахівському належить опис малюнків, офортів і речей Шевченка, які залишились після його смерті. Весною 1861 р. Честахівський супроводив (разом з О. Лазаревським) труну з тілом поета з Петербурга до Києва та з Києва до Канева і був одним з організаторів поховання його на Чернечій горі біля Канева, де притягався до відповідальності за «підбурливі розмови» серед селян.

Ф. П. Пономарьов

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО (1814 — 1861 pp.)

Вперше надруковано в журн. «Русская старина», 1880, кн. 3, с. 589 — 591, з приміткою редактора: «Про час перебування Т. Г. Шевченка в академії подаємо недруковані ще спогади колишнього його товариша Ф. П. Пономарьова (повідомлені редакції «Русской старины» 25 серпня 1879 року)». Подається за першодруком.

Пономарьов Федір Павлович (1822 — 1884) — російський художник-медальєр. У 1837 — 1844 роках разом з Шевченком навчався в Академії мистецтв. Після закінчення її працював на гранувальному мармуровому заводі в Єкатеринбурзі (тепер Свєрдловськ). Спогади Ф. П. Пономарьова не вільні від неточностей га суперечностей.

Він жив на Острові, на 5-й лінії, будинок Аренста... — Шевченко мешкав . тоді на 7-й лінії Васильєвського острова в будинку, що належав Генріетті Іванівні Аренс (тепер 7-а лінія Васильєвського острова, 4). /417/

...під час тяжкої своєї хвороби... — Шевченко був хворий на тиф з кінця 1839 р. до початку лютого 1840 р.

...намалював олійними фарбами автопортрет... — Цей автопортрет зберігається тепер у ДМШ. Гравюра з нього, виконана на дереві 1879 р. Л. А. Серяковим (1824 — 1881) за рисунком К. О. Брожа (1836 — 1901), була репродукована в тому ж номері журналу «Русская старина», де вміщено й спогади Ф. П. Пономарьова.

...подарований мені торс св. Себастьяна... — Цей академічний олійний етюд Шевченка був переданий онукою Ф. П. Пономарьова Т. П. Антіпо в Російський музей. Тепер він експонується в Меморіальній майстерні Т. Г. Шевченка в Академії мистецтв (Ленінград). За новою атрибуцією має назву «Натурщик у позі Марсія».

...над програмою «Агарь у пустелі». — За цю картину Петровський одержав золоту медаль 1841 р. і був посланий Академією мистецтв для продовження навчання в Рим, де через рік помер.

...йому потрібний був великий птах для скопіювання крил ангела. — Поданий далі епізод з гусаком викликає сумнів. На картині П. Петровського «Агарь у пустелі» (олія, 1841, Державна Третьяковська галерея) ангела нема. На ній лише дві постаті — Агарі та її сина Ізмаїла. Ангела змальовано на іншій картині П. Петровського — «З’явлення ангела пастухам» (олія, 1839, Череповецький краєзнавчий музей). А крім того, епізод з гусаком Пономарьов у недатованому листі до скульптора М. О. Рамазанова взагалі пов’язував не з Шевченком, а з Г. К. Михайловим, хоч і невідомо, наскільки правомірно.

П. І. Мартос

ЕПІЗОДИ З ЖИТТЯ ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано в журн. «Вестник Юго-Западной и Западной России», 1863, т. IV, № 10 (квітень), с. 32 — 42. Підписано криптонімом П. М — с. Подається за першодруком.

Мартос Петро Іванович (1811 — бл. 1880) — поміщик Лохвицького повіту, Полтавської губернії, відставний штабс-ротмістр. У 1822 — 1827 роках навчався в Ніжинській гімназії вищих наук, учнями якої в той час були також М. Гоголь, 6. Гребінка, Н. Кукольник, А. Мокрицький та ін. В гімназії Мартос захоплювався волелюбними декабристськими ідеями, поширював серед гімназистів рукописний вірш «Друзья мои, друзья свободы», підписаний прізвищем К. Рилєєва; разом з О. Данилевським та М. Прокоповичем був таємно покараний «по-отецькому різками» та взятий «під особливо суворий нагляд» за поширення вільнодумних поезій Пушкіна. Після цього покарання Мартос покинув гімназію і вступив на військову службу в 2-й український уланський полк. У роки реакції, яка настала після розправи над декабристами, суспільні погляди Мартоса набули ретроградних, реакційних рис. Вони яскраво виявилися й у спогадах про Шевченка. Мартос познайомився з Шевченком в 1839 — 1840 роках у Петербурзі, зустрічався з ним у вихованців Ніжинської гімназії вищих наук 6. Гребінки, Н. Кукольника та ін., а також у М. Маркевича. Його спогади про поета викликані появою в журн. «Основа» (1861, № 5) статті-спогадів Сави Ч. (М. К. Чалого) «Новые материалы для биографии Т. Г. Шевченко». Написані в глумливо-зневажливому тоні, спогади Мартоса пройняті ворожим ставленням до революційно-демократичного спрямування поезії й усієї /418/ діяльності Шевченка, але містять і деякі цікаві й цінні відомості про перший петербурзький період життя поета, зокрема про вихід у світ 1840 р. коштом Мартоса славетного Шевченкового «Кобзаря». При цьому треба мати на увазі, що свою роль у появі «Кобзаря» Мартос перебільшив і, навпаки, явно применшив роль Гребінки.

Я просив Шевченка намалювати мій портрет аквареллю... — Портрет Мартоса роботи Шевченка не зберігся або не розшуканий. Портрети Мартоса малював також С. К. Зарянко. Два з них наприкінці XIX ст. належали дочці Мартоса Н. П. Сіверс.

Квартира його була на Васильєвському острові... — В будинку Г. І. Аренс Шевченко наймав квартиру в 1839 р. разом з Г. К. Михайловим.

Червоною гадюкою // Несе Альта вісті... — рядки з поеми Шевченка «Тарасова ніч».

...в 1840 році надрукував «Кобзаря». — Рукопис першої збірки Шевченка під назвою «Кобзарь, малороссийские песни и стихотворения» на 20 сторінках подав до Петербурзького цензурного комітету 7 березня 1840 р. Гребінка (ЦДІА СРСР, ф. 777, оп. 27, № 204, арк. 7 звор. — 8; ф. 772, оп. і, № 1298, арк. 161). Очевидно, Гребінка залучив до видання й Мартоса як видавця. На обкладинці «Кобзаря» 1840 р. було надруковано: «Издание П. М-са».

Корсаков Петро Олександрович (1790 — 1844) — російський письменник і перекладач, з 1835 р. — цензор Петербурзького цензурного комітету. Цензурував більшість прижиттєвих видань творів Шевченка: «Кобзар», СПб., 1840; «Гайдамаки», СПб., 1841; «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки», СПб., 1844; «Гамалія», СПб., 1844. На «Кобзар» 1840 р. відгукнувся рецензією в журн. «Маяк» (1840, № 6), в якій високо оцінив твори поета. Під час слідства у справі Кирило-Мефодіївського товариства III відділ висловив невдоволення Корсаковим за даний ним дозвіл на видання «Кобзаря» 1840 р. і мав намір оголосити йому догану, проте з’ясувалося, що на той час Корсаков уже помер.

Найдобріший Петро Олександрович підписав; «Кобзар» вийшов. — Квиток на випуск «Кобзаря» в світ Корсаков підписав 18 квітня 1840 p., того ж самого дня, коли видрукувана книжка надійшла з друкарні до цензурного комітету (ЦДІА СРСР, ф. 777, оп. 27, № 272, арк. 14; ф. 772, оп. 1, № 1299, арк. 38 звор.). В підписаному ним примірнику «Кобзаря» поема «Тарасова ніч» не мала купюр. Про це свідчить ідентичний примірник «Кобзаря», що зберігається в науковій бібліотеці Ленінградського університету, в якому текст «Тарасової ночі» повний (див. факсимільне видання цього примірника, здійснене 1962 р. Видавництвом АН УРСР). Мартос як видавець «Кобзаря» одержав з друкарні примірники й почав їх роздаровувати ще до того, як цензор Корсаков підписав квиток на випуск книжки в світ. Так, ще 13 квітня він надіслав примірник «Кобзаря» М. Маркевичу. 24 квітня 1840 р. на вечорі у М. Маркевича на «Кобзар» та його видавця й автора різко напав Н. Кукольник. «А Кукольник, — занотував того дня в щоденнику Маркевич, — уже напав на Мартоса, критикував Шевченка. Запевняв, що спрямування його «Кобзаря» шкідливе й небезпечне. Мартос впадав у відчай» (ІРЛІ АН СРСР, відділ рукописів, ф. 488, № 39, арк. 41 звор.). Мабуть, перелякавшись, Мартос не спинився перед додатковими витратами на переверстку і зажадав викинути з «Кобзаря» 1840 р. ті місця, які могли обернутися проти нього як видавця книжки. Більша частина тиражу «Кобзаря» 1840 р. вийшла в світ з купюрами в поемі «Тарасова ніч» та з більшими купюрами в посланні «До Основ’яненка». /419/

...перебував у Петербурзі... Тарновський, а яким я познайомив Шевченка... — Тарновський Григорій Степанович (1788 — 1853) — поміщик Чернігівської губернії, приймав у своєму маєтку Качанівці М. Гоголя, М. Глінку, С. Гулака-Артемовського, М. Маркевича, В. Штернберга та інших діячів культури. Незадовго до свого приїзду до Петербурга побував у Качанівці й Мартос. Проте важко певно сказати, чи саме Мартос познайомив Шевченка з Г. С. Тарновським. Шевченко міг познайомитися з ним, імовірно й познайомився, дещо раніше через Штернберга. Взимку Г. С. Тарновський в основному жив у Петербурзі, де мав власний будинок, який часто відвідував Штернберг. Шевченко написав на замовлення Г. С. Тарновського кілька картин (зокрема «Катерину»), листувався з ним, 1843 р. побував у нього в Качанівці, 1845 p. — у містечку Потік (Потоки), Канівського повіту, Київської губернії. У повісті «Музыкант» Шевченко дошкульно змалював Тарновського під ім’ям Арновського як кріпосника-самодура.

Я звів його а найдобрішим Петром Олександровичем і водночас познайомив з ним і Шевченка... — Насправді Маркевич, як свідчить його щоденник, познайомився з Корсаковим раніше, ніж з Мартосом. Він відвідав Корсакова 10 квітня 1840 р., був у нього на обіді 19 квітня, а його зустріч з Мартосом відбулася лише 22 квітня 1840 р. (ІРЛІ АН СРСР, відділ рукописів, ф. 488, № 39; арк. 37, 39 звор., 41).

...в одного з наших улюблених тоді письменників... — Мається на увазі Кукольник Нестор Васильович. На вечорах Кукольника постійно бував Глінка, який написав на його слова багато романсів і пісень. Разом з Брюлловим бував на них і Шевченко. Він зустрічався з Кукольником також на вечорах у Струговщикова і Маркевича.

Стаття «Энциклопедического лексикона» Плюшара не задовольнила мене. — Йдеться про статтю «Барська конфедерація» в 5-му томі «Энциклопедического лексикона» А. Плюшара, виданого в Петербурзі в 1835 — 1841 роках. На цю статтю як історичне джерело посилається Шевченко у «Приписах» (примітках) до першого видання поеми «Гайдамаки» (СПб., 1841).

...роман Чайковського... «Wernyhora»... — Чайковський Міхал (1804 — 1886) — польський письменник, один із представників т. зв. української школи в польській літературі. У повісті «Вернигора» (1838) тенденційно, в дусі шляхетських мемуарів змалював Коліївщину. Твердження Мартоса, ніби Шевченко запозичив з повісті Чайковського мало не весь зміст своїх «Гайдамаків», — явне перебільшення. Пишучи поему в основному за народними переказами, розповідями свого діда Івана, свідка Коліївщини, Шевченко взяв з повісті «Вернигора» лише окремі відомості й подробиці, з яких не всі відповідали історичним фактам, вплітаючи їх у власну, глибоко оригінальну, самостійну й самобутню художню розробку теми Коліївщини, ідейно відмінну від висвітлення її польським письменником. Повість Чайковського є, зокрема, джерелом одного з найдраматичніших епізодів поеми Шевченка, який не відповідав історичній дійсності, — сцени вбивства Гонтою своїх синів (розділ «Гонта в Умані»). /420/

М. А. Маркевич

ЩОДЕННИК

(Уривки)

Автограф зберігається в ІРЛІ AH CPCP, відділ рукописів, ф. 488, № 39, Щоденник не виданий. Уривки подаються за автографом.

Маркевич Микола Андрійович (1804 — 1860) — український дворянський історик, поет, музикант і етнограф. Автор збірки поезій «Украинские мелодии» (М., 1831) та п’ятитомної «Истории Малороссии» (М., 1842 — 1843). Познайомився з Шевченком у квітні 1840 p., зустрічався з ним до свого виїзду на Україну, а згодом, 1844 p., й на Україні. 1847 року поклав на музику вірш Шевченка «Нащо мені чорні брови».

Булгарін Тадей Венедиктович (1789 — 1859) — російський реакційний письменник. Редагував і видавав разом з М. Гречем газ. «Северная пчела» і журн. «Сын отечества». Був, очевидно, автором негативної рецензії на «Кобзар» 1840 p., написаної з позицій «офіційної народності», надрукованої в «Северной пчеле» (1840, 7 травня, № 101).

Серве Адрієн Франсуа (1807 — 1866) — бельгійський скрипаль-віртуоз. Виступав з концертами в Петербурзі навесні 1840 р.

Це прощальна вечеря і водночас іменини. — Вечірка відбулася перед від’їздом Маркевича на Україну. До цієї події Шевченко написав вірш «Н. Маркевичу» («Бандуристе, орле сизий!»), датований 9 травня 1840 р.

Ракович Михайло Олександрович (1816 — 1899) — чиновник Державної ради, племінник В. В. Тарновського (старшого).

Голенковський Андрій Осипович (нар. 1815 р.) — поміщик Пирятинського повіту, віолончеліст, композитор-аматор. У 30-х роках служив у департаменті військового міністерства в Петербурзі.

Шереметев Дмитро Миколайович — гофмейстер двору, син графа М. П. Шереметева.

Голіцин Сергій Григорович (1806 — 1868) — поет і композитор, добрий знайомий М. Глінки та О. Струговщикова.

Нікітенко Олександр Васильович (1804 — 1877) — критик, літературознавець, професор Петербурзького університету. Колишній кріпак, звільнений з кріпацтва завдяки допомозі Рилєєва, Жуковського та ін. Як цензор Петербурзького цензурного комітету в серпні 1844 р. дав дозвіл на вихід у світ книжки Шевченка «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки». Зустрічався з Шевченком і після повернення його з заслання. Разом з Чернишевським, Тургенєвим та іншими підписав лист комітету Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим з приводу звільнення родичів Шевченка з кріпацтва.

Греч Микола Іванович (1787 — 1867) — російський реакційний журналіст і письменник, філолог. Автор книжок «Практическая русская грамматика» (1827) та «Опыт краткой истории русской литературы», які згадав Шевченко у повістях «Несчастньш» та «Близнецы».

Штьор Карл (1824 — 1889) — німецький скрипаль і композитор. Приїздив на гастролі до Петербурга в 1840 p., але через хворобу не виступав.

Дрейшок Александр (1818 — 1869) — чеський піаніст і композитор. У квітні 1840 р. з великим успіхом виступав з концертами в Петербурзі. З 1862 р. займав посаду професора Петербурзької консерваторії. /421/

Майєр Карл (1799 — 1862) — російський піаніст, композитор і педагог. Учитель М. Глінки з теорії музики.

Данченко (Немирович-Данченко) Микола Федорович (пом. 1842 р.) — поет, знайомий М. Глінки та О. Струговщикова. Вчився у Ніжинській гімназії вищих наук, служив у Міністерстві державного майна.

Рігельман Микола Аркадійович (1817 — 1888) — чиновник-перекладач канцелярії київського генерал-губернатора Бібікова, співробітник Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві. Познайомився з Шевченком 1840 р. Притягався до слідства в справі Кирило-Мефодіївського товариства за підозрою про участь у ньому. В лютому 1857 p., коли Шевченко був на засланні, допоміг йому матеріально. В рецензії на «Записки о Южной Руси» П. Куліша, де була вміщена без прізвища автора поема Шевченка «Наймичка», дав їй високу оцінку («Русская беседа», 1857, № 8).

Горленко Давид Семенович (1788 — 1848) — багатий поміщик, власник маєтків на Прилуччині та Пирятинщині.

Корбе Іван Михайлович (1800 — 1868) — полковник лейб-гвардії уланського полку, згодом генерал-майор. Шевченко зустрічався з ним в кінці 30-х років у Петербурзі, в 40-х — на Україні, бував у його маєтку с. Вейсбахівці, Прилуцького повіту, Полтавської губернії (тепер Прилуцького р-ну, Чернігівської обл.), де збиралися друзі поета Я. де Бальмен, В. Закревський, М. Маркевич та ін. У 1852 р. через Казанську комісаріатську комісію, яку очолював Корбе, Шевченко одержав гроші, надіслані С. Гулаком-Артемовським. Після заслання поет зустрічався з Корбе в Петербурзі.

Толстой Павло Матвійович — флігель-ад’ютант, полковник Кавалергардського полку.

Толь Карл Федорович (1777 — 1842) — державний і військовий діяч.

Чижов Федір Васильович (1811 — 1877) — російський математик, письменник, близький до слов’янофілів. Автор праць з історії літератури та мистецтва, громадський діяч і промисловець. 1847 року був заарештований і притягався до слідства у справі Кирило-Мефодіївського товариства. Звільнений за відсутністю доказів.

...слухали вдруге «Холмского»... — п’єсу Н. Кукольника «Князь Холмский».

О. М, Струговщиков

МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ ГЛІНКА (1839 — 1841)

(Уривки)

Спогади О. М. Струговщикова про М. І. Глінку написані на схилі його життя — 1873 р. Матеріалами для них послужили частково листування та записи початку 40-х років, збережені мемуаристом, зокрема список осіб, присутніх на вечорі в Струговщикова наприкінці квітня 1840 р. Первісна назва спогадів, закреслена в автографі, — «Среда композитора Глинки в 1839, 1840, 1841 годах». Вперше надруковано (із значними купюрами та перекрученнями тексту) в журн. «Русская старина», 1874, кн. 4, с. 697 — 725; повністю за автографом — у виданні: «Глинка в воспоминаниях современников». М., Музгиз, 1955, с. 186 — 198. Уривки друкуються за автографом, що зберігається в ІРЛІ АН СРСР, відділ рукописів, ф. 265, № 14, арк. 5 — 6, 7.

Струговщиков Олександр Миколайович (1808 — 1878) — російський поет, перекладач, у 1840 — 1841 роках — редактор-видавець «Художественной газеты», /422/ на сторінках якої не раз згадувались твори Шевченка-художника, зокрема 9 вересня 1840 p., 9 і 10 липня та 28 вересня 1841 р. та ін. Приймав Шевченка на вечорах у себе й зустрічався з ним на вечорах у Н. Кукольника, М. Маркевича.

Увечері 27 квітня... — Певності в тому, що дату вечора зазначено точно, нема. 23 квітня 1840 р. М. Маркевич писав О. Струговщикову, що Штьор і Дрейшок гратимуть у Струтовщикова в четвер, тим часом 27 квітня 1840 р. була субота. Опис цього ж вечора знаходимо в щоденнику О. Нікітенка також під непевною датою — 7 травня 1840 р. (Никитенко А. В. Дневник в трех томах, т. І. М., Гослитиздат, 1955, с. 220).

Д. В. Григорович

ЛІТЕРАТУРНІ СПОГАДИ

(Уривок)

Вперше надруковано в журн. «Русская мысль», 1892, № 12, с. 29 — 30. Подається за першодруком.

Григорович Дмитро Васильович (1822 — 1900) — російський письменник. У 1836 — 1840 роках навчався в Академії мистецтв, де познайомився з Шевченком.

Р. О. Земкевич

ТАРАС ШЕВЧЕНКО І БІЛОРУСИ

Вперше надруковано в білоруському журн. «Наша ніва», 1911, № 8, с. 118. Подається за перАодруком.

Земкевич Ромуальд Олександрович (1881 — 1943) — білоруський бібліограф, публіцист, історик літератури, перекладач.

Барщевський Ян (1794, за іншими джерелами 1790 — 1851) — білоруський і польський письменник. В ідилічних тонах зображував життя селянства.

Один а молодих білорусів, Ромуальд Подберезький... — Подберезький-Друцький (1813 — 1856) — білоруський і польський літературознавець, поет. У тижневику «Tygodnik Petersburski» (1842, № 36) надрукував відзив про художню виставку 1841 р. в Академії мистецтв, де експонувалися й твори Шевченка, а згодом (1844, № 95) — статтю «Мальовнича Україна», в якій палко підтримав намір Шевченка видавати серію офортів, присвячених Україні. Видав у Петербурзі 1843 р. альманах «Rocznik Literacki», який передплатив і Шевченко.

А. О. Козачковський

ІЗ СПОГАДІВ ПРО Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано в газ. «Киевский телеграф», 1875, 26 лютого, № 25, с. 1 — 2. Передруковано в журн. «Зоря», 1889, № 6 — 7, с. 109 — 112. Подається за першодруком.

Козачковський Андрій Осипович (1812 — 1889) — лікар. Учився в Петербурзькій медико-хірургічній академії, яку закінчив 1835 р. Шевченко познайомився з ним восени 1841 р. у Петербурзі. З 1844 р. Козачковський працював у Переяславі спочатку міським лікарем, а пізніше — лікарем і викладачем медицини в духовній семінарії. Шевченко вперте відвідав його у серпні /423/ 1845 p., їздив з ним у сусідні села Андруші та Монастирище. У жовтні 1845 р. поет знову приїхав до Переяслава і пробув у Козачковського (з перервами) до початку січня 1846 р. Козачковський лікував Шевченка, коли він був хворий. У Переяславі Шевченко написав поеми «Наймичка», «Кавказ», присвяту поеми «Єретик» Шафарикові, «Заповіт», намалював автопортрет (не зберігся), а також кілька архітектурних та історичних пам’яток міста, краєвидів околишніх сіл. На засланні 1847 р. Шевченко написав вірш «А. О. Козачковському». Під час останньої подорожі на Україну в 1859 р. поет двічі побував у Переяславі — в червні та жовтні. Козачковський зберіг значну колекцію малярських творів Шевченка.

...альманах Гребінки «Ластівка» — український альманах «Ластівка», підготовлений Є. Гребінкою, був виданий у Петербурзі 1841 р. В редагуванні його брав участь Шевченко. Тут вперше надруковано п’ять творів Шевченка — «Причинна», «На вічну пам’ять Котляревському», «Тече вода в синє море», «Вітре буйний, вітре буйний» та розділ з поеми «Гайдамаки».

Зеленський Борис Михайлович — очевидно, студент Медико-хірургічної академії, згодом служив лікарем при Одеській лікарській управі.

Максимович Михайло Олександрович (1804 — 1873) — український природознавець, історик, фольклорист, поет. У 1834 — 1835 роках — ректор, у 1836 — 1845 роках — професор Київського університету. Шевченко познайомився з Максимовичем у Києві 1843 р. Повернувшись із заслання, він відвідував Максимовича у Москві, побував у нього в Прохорівці, Золотоніського повіту, Полтавської губернії (тепер Канівського р-ну, Черкаської обл.). Тоді ж намалював портрет Максимовича та його дружини Марії Василівни.

Щепкін Михайло Семенович (1788 — 1863) — російський актор, основоположник критичного реалізму в українському та російському театральному мистецтві. Колишній кріпак, викуплений у поміщика за участю І. Котляревського, С. Волконського, М. Рєпніна та ін. У 1824 — 1863 pp. грав у московському Малому театрі. Шевченко захоплювався грою Щепкіна, був одним з його близьких друзів. Вони неодноразово зустрічалися в Москві, Петербурзі, Нижньому Новгороді. Щепкін блискуче читав зі сцени вірші Шевченка. Поет присвятив йому твори «Чигрине, Чигрине», «Заворожи мені, волхве», «Неофіти». У 1858 р. Шевченко в Москві намалював портрет Щепкіна (зберігається у ДМШ).

Бодянський Осип Максимович (1808 — 1877) — філолог, історик, поет, професор Московського університету, один із засновників славістики в Росії. Познайомився з Шевченком у лютому 1844 р. в Москві, зустрічався з ним у 1845, 1858, 1859 роках.

Така ж доля... спіткала чудову поему «Іван Гус», присвячену Шафарикові. — Інша (основна) назва цієї поеми — «Єретик». Єдиний автограф цього твору — в рукописній збірці «Три літа» — після арешту Шевченка 1847 р. надовго осів у III відділі. Після повернення з заслання Шевченко марно розшукував цю поему. Знайшовся список лише невеликої частини твору. Повністю поему опубліковано за автографом з архіву колишнього III відділу лише 1906 р. в журн. «Былое», № 6, с. 1 — 5. Поема має віршовану посвяту діячеві чеського й словацького відродження, видатному філологові Павелу Йосефу Шафарикові (1795 — 1861), про діяльність якого Шевченко знав головним чином з розповідей Бодянського та з дисертації його учня С. М. Палаузова «Иоанн Гус и его последователи» (1845). /424/

...велика картина «Видіння Ієзекіїля в пустелі, всіяній сухими кістками»... — Цей сюжет згадується в повісті Шевченка «Художник»: «Я же в то время компоновал эскиз «Иезекииль на поле, усеянном костями» (т. 4, с. 177). Ієзекіїль (бл. 622 до н. е. — р. см. невід.) — жрець Іерусалимського храму, один з пророків, автор однієї з книжок Ветхого завіту, яка носить його ім’я, хоч у ній помітні сліди значних редакцій.

...переїхав у с. В’юнище до поміщика С. Н. Самойлова... — Самойлов Степан Никифорович (пом. у 50-х роках XIX ст.), небагатий поміщик, мав маєток у с. В’юнищі за 9 км від Переяслава, поблизу Дніпра (тепер знесене у зв’язку з спорудженням Канівського водосховища). Шевченко побував у Самойлова в серпні та грудні 1845 р. Тут ідеться про друге перебування у В’юнищах.

Рєпнін Микола Григорович (1778 — 1845) — російський державний діяч, старший брат декабриста С. Г. Волконського, князь. У 1816 — 1835 роках — малоросійський військовий губернатор (Полтавщини та Чернігівщини). Шевченко вперше побував у його маєтку Яготині, Пирятинського повіту, Полтавської губернії (тепер районний центр Київської обл.) 1843 р. Тут він написав поему «Тризна», виконав дві копії з портрета М. Рєпніна роботи Джозефа Горнунга та намалював портрет його онуків Василя і Варвари. В Яготині поет зустрівся з дочкою князя Варварою Миколаївною (1808 — 1891), дружні стосунки поета з якою тривали протягом багатьох років.

Волховська Тетяна Густавівна (1763 — 1853) — поміщиця, власниця маєтку в с. Мойсівці, Пирятинського повіту, Полтавської губернії (тепер Драбівського району, Черкаської обл.), куди Шевченко вперше приїхав з Є. Гребінкою у червні 1843 р. і де познайомився з Я. де Бальменом, О. Капністом, Закревськими, О. Афанасьєвим-Чужбинським (див. його спогади). Поет приїздив до Мойсівки також у січні 1844 р. та в січні 1846 р. Тут він виконав малюнок «Бал у Волховських» і портрет поміщиці О. Шостки (обидва твори не знайдені).

...1852 року... одержав від нього листа... — лист Шевченка до А. Козачковського від 16 липня 1852 р.

...бути тільки поетом і не громадянином — перефразовані рядки вірша М. Некрасова «Поэт и гражданин».

...наслідком відомого неприємного випадку... — Мається на увазі арешт Шевченка в липні 1859 р.

Лазаревський Михайло Матвійович (1818 — 1867) — чиновник, близький друг Шевченка, другий з шести братів Лазаревських. Шевченко познайомився з ним на засланні 1847 p., зустрічався в Орську та Оренбурзі, де Лазаревський був службовцем Оренбурзької прикордонної комісії. У 1850 p. M. Лазаревський переїхав до Петербурга, де служив радником Петербурзького губернського правління, пізніше — управителем маєтків графа О. С. Уварова. Разом з родиною Толстих клопотався про звільнення Шевченка із заслання. Повернувшись до Петербурга, поет майже три місяці жив у Лазаревського. /425/

П. Д. Селецький

ЗАПИСКИ

(Уривок)

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1884, кн. 8, с. 620 — 622. Подається за першодруком.

Селецький Петро Дмитрович (1821 — 1880) — поміщик, власник с. Малютинці (Отрада), Пирятинського повіту, у 1858 — 1866 роках — київський віце-губернатор. Познайомився з Шевченком 1843 р. Керував таємним наглядом за Шевченком під час перебування поета в Києві 1859 р.

...син князя, Василь Миколайович, одружений а Балабіною. — Дружина В. М. Рєпніна Єлизавета Петрівна — дочка генерал-лейтенанта П. І. Балабіна. У їхньому маєтку с. Андріївці, Гадяцького повіту, Шевченко побував восени 1843 р. та, ймовірно, 1845 р. В січні 1844 р. в Яготині він написав портрет їхніх дітей.

Строганов Олександр Григорович (1795 — 1891) — член Державної ради, генерал-ад’ютант, граф, у 1836 — 1839 pp. — чернігівський, полтавський і харківський генерал-губернатор, згодом — новоросійський і бессарабський генералгубернатор.

Клейнміхель Петро Андрійович (1793 — 1869) — головний керуючий шляхами сполучення та громадськими будовами.

Фішер Фердінанд Федорович (1784 — 1859) — доктор медицини, домашній лікар Рєпніних у Яготині. 1843 р. лікував Шевченка.

Розумовський Кирило Григорович (1728 — 1803) — останній гетьман Лівобережної України. Дружина М. Г. Рєпніна Варвара Олексіївна — онука К. Г. Розумовського. Їй перейшов у спадок яготинський маєток Розумовських.

Стороженко

ЕПІЗОД ІЗ ШИТТЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1885, кн. 12, с. 718 — 720. Підписано криптонімом С — ко. Подається за першодруком.

Автор, який прикрився криптонімом «С — ко», переповідає спогади Марії Давидівнй Корсун (1812 — 1886), поміщиці с. Велика Круча, Пирятинського повіту, Полтавської губернії. Як видно з тексту, автор — один з онуків М. Д. Корсун — або Андрій Володимирович Сторожєнко (нар. 1857 p.), або його брат Микола Володимирович Сторожєнко (нар. 1862 p.).

Шостка Олександра Іванівна — небагата дворянка. Її портрет, написаний Шевченком, не розшукано.

Огронович Ганна Корніївна (1796 — 1875) — поміщиця хутора Салівка на Полтавщині, родичка М. Д. Корсун, знайома Шевченка.

І. Т. Лисенков

СПОГАДИ В МИНУЛОМУ ЧАСІ ПРО КНИГОПРОДАВЦІВ ТА АВТОРІВ

(Уривки)

Вперше надруковано в збірнику К. Калайдовича «Материалы для истории русской книжной торговли» (СПб., 1879, с. 61 — 70). Збірник видано дуже обмеженим тиражем — 100 прим. Спогади І. Т. Лисенкова жодного разу не передруковувались. Подаються за першодруком. /426/

Лисенков Іван Тимофійович (1795 — 1881) — петербурзький книготорговець і видавець. До його книгарні на вулиці Садовій, в будинку Пажеського корпусу, а потім на Невському проспекті, в Гостиному дворі, заходили визначні письменники.

...продав Лисенкову за домовленістю усі свої твори. — 8 лютого 1843 р. Шевченко продав Лисенкову приблизно за 1500 крб. сріблом «в вечное и потомственное владение» твори, надруковані в «Кобзарі» 1840 p., та поему «Гайдамаки», видану окремим виданням 1841 р. В такий спосіб Шевченко дістав кошти для поїздки 1843 р. на Україну. Придбані твори Лисенков наступного року видав під назвою «Чигиринский Кобзарь и Гайдамаки. Две поэмы на малороссийском языке, Т. Г. Шевченка». Цензор О. В. Нікітенко дав дозвіл на випуск книжки з друкарні в світ 17 серпня 1844 р. (ЦДІА СРСР, ф. 777, оп. 27, № 276, арк. 42 звор.; ф. 772, оп. 1, № 1699, арк. 7 звор.).

...раптом від вищого начальства надійшло розпорядження про заборону продавати їх... — Мається на увазі заборона й вилучення «Кобзаря» Шевченка після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства. Микола І затвердив доповідь III відділу про покарання учасників товариства 28 травня 1847 р. 19 червня міністр внутрішніх справ видав секретне циркулярне розпорядження начальникам губерній про заборону й повсюдне вилучення «Кобзаря» (ДМШ, А-39, арк. 1; ЦДАЖР СРСР, ф. 109, 1 експед., оп. 5, № 81, ч. 1, арк. 226 — 226 звор.). Мабуть, про вилучення «Кобзаря» з книжкової торгівлі Лисенкову стало відомо не одразу, оскільки 21 червня в газеті «Санкт-Петербургские ведомости» з’явилося оголошення про продаж у його книгарні книжки «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки». На це одразу ж звернув увагу III відділ, який зажадав від иіністра народної освіти, якому підлягала цензура, не допускати в пресі будь-яких згадок про заборонені й вилучені твори (ЦДІА СРСР, ф. 735, оп. 10, № 193, арк. 126, 131; ЦДАЖР СРСР, ф. 109, 1 експед., оп. 5, № 81, ч. 1, арк. 221 — 222, 225 — 225 звор.).

...виклопотав у цензурі дозвіл надрукувати... — Шевченко після повернення з заслання з великими труднощами домігся дозволу на нове видання своїх творів. 23 грудня 1858 р. він подав до Петербурзького цензурного комітету рукописну збірку «Поезія Т. Шевченка. Том первий», до якої входили друковані й недруковані твори, проте Головне управління цензури, куди було передано рукопис поета, дозволило видати лише твори, що були надруковані до арешту Шевченка 1847 р. Нове видання вийшло в світ під назвою «Кобзар» 23 січня 1860 р. (ЦДІА СРСР, ф. 777, оп. 2, № 291, арк. 281; ф. 772, оп. 1, № 5157, арк. 25).

...просив Лисенкова, щоб той дозволив... продавати їх на свою користь... — Крім цього твердження Лисенкова, нема матеріалів, які б давали підставу гадати, що Шевченко домагався згоди Лисенкова на включення до «Кобзаря» 1860 р. творів, проданих йому за контрактом 1843 р. Проте лишається фактом, що за життя поета Лисенков ніяких претензій до нього в зв’язку із вміщенням у «Кобзарі» 1860 р. творів, придбаних свого часу Лисенковим, не висував.

Один близький знайомий автора... — Мається на увазі М. Лазаревський, який, виступаючи як довірена особа спадкоємців Шевченка, уклав 1866 р. угоду з петербурзьким книговидавцем Д. Ю. Кожанчиковим (1819 — 1877) про нове видання «Кобзаря» (вийшло в світ наступного, 1867 p.). У зв’язку з цим виданням Лисенков публічно заявив про свої права на значну частину творів Шевченка. Вважаючи видання Кожанчикова контрафактним, він подав 6 черв-/427/ня 1867 р. до Петербурзького окружного суду позов, вимагаючи від Кожанчикова відшкодування завданих йому «збитків». Процес цей переходив до ряду інших судових інстанцій, докладно висвітлювався в газ. «Судебный вестник» (1867, 10 грудня, № 269; 1869, 6 березня, № 50; 1869, 7 березня, № 51), але Лисенков так його й не виграв. Того ж 1867 р. Лисенков здійснив два власні видання творів Шевченка. Одне з них, під назвою «Чигиринский Кобзарь на малороссийском наречии. Тар. Григ. Шевченко. С портретом автора, картинкою кобзаря и двумя виньетками», становило звичайний передрук «Чигиринського Кобзаря» 1844 p., в другому, під тією ж назвою, паралельно з українським текстом, подано й російський переклад, який зробила О. Лепко. Друге з цих видань мало ще одну титульну назву, яка стосувалася російського тексту: «Чигиринский торбанист-певец. Тар. Григ. Шевченко. С портретом автора, картинкою торбаниста и двумя виньетками».

В. В. Ковальов

СПОГАДИ ПРО Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Опубліковано одночасно в журн. «По морю и суше», Одеса, 1896, № 8 (25 лютого), с. 135 — 137 (з приміткою редакції: «Воспоминания передала нам дочь В. В. Ковалева — Лидия Викторовна Петерсон») та в газ. «Жизнь. и искусство», 1896, 27 лютого, № 58. Подається за журн. «По морю и суше».

Ковальов Віктор Васильович (1822 — 1894) — художник. 1844 року відвідував рисувальні класи Академії мистецтв і познайомився з Шевченком. У 1844 p. — до весни 1845 р. жив з Шевченком та І. Гудовським, М. Карпом і К. Роговим у будинку Бема на Васильєвському острові (тепер 2-а лінія, 3). Допомагав Шевченкові у виданні й продажу «Живописной Украины». 1851 року одержав звання некласного художника. Був викладачем малювання в Полтаві й Одесі. Зустрівшись з Ковальовим після повернення з заслання в Петербурзі, Шевченко подарував йому офорт. «Приятелі» («Компанія»).

...за ...програму «Хлопчик з собачкою» одержав звання художника. — Мається на увазі картина «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці», яка не збереглася. За неї Шевченка нагороджено 27 вересня 1840 р. срібною медаллю другого ступеня. Звання некласного художника історичного й портретного живопису Шевченко одержав пізніше — 22 березня 1845 р.

Карпо Михайло Мартинович (нар. 1827 р.) — український художник, родом з Харкова. У 1843 р. вступив до Академії мистецтв. 1851 року одержав звання некласного художника історичного й портретного живопису.

Гудовський Іван Васильович (пом. 1860 р.) — український художник і фотограф, родом з Пирятина. 1844 року вчився в Академії мистецтв; допомагав Шевченкові готувати до видання і розповсюджувати «Живописную Украину», Під час перебування в Києві у 1859 р. поет жив у нього на квартирі. Збереглися три фотографії, які тоді зробив Гудовський.

Рогов Кузьма Васильович (нар. 1823 р.) — український художник, земляк Шевченка, походив з міщан Звенигородського повіту, Київської губернії, Учився в Академії мистецтв з 1844-го до 1849 р.

...«Ой повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу»... — Неточно процитовані рядки з поеми Шевченка «Гамалія».

...двоє братів Кукольників... — Йдеться про письменника Н. В. Кукольника та його брата Платона Васильовича Кукольника (пом, 1848 p.), який деякий /428/ час викладав у Ніжинській гімназії вищих наук та Віденському університеті, 1838 р. вийшов у відставку й жив у Петербурзі. 1837 року К. Брюллов намалював його портрет.

...в альбомі Тараса Григоровича... — Альбом Шевченка не розшукано.

Десь у 47 році Тарас Григорович розпочав видання альбома «Живописная Украина»... — Над серією офортів для альбома «Живописная Украина» Шевченко почав працювати 1843 р. на Україні, де виконав ряд етюдів та підготовчих малюнків для нього. Альбом задумано як періодичне видання про історичне минуле, народний побут і звичаї та природу України. На кошти від розповсюдження альбома Шевченко мав намір викупити з кріпацтва своїх родичів. До першого випуску, виданого 1844 p., увійшли офорти «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Старости», «Судня рада», «Казка» («Солдат і смерть»), «Дари в Чигрині 1649 року».

...«Компанія»... зразок гравірування Тараса Григоровича. — Йдеться про твір Шевченка «Приятелі» (1859, офорт, акватинта) за картиною олійною фарбою І. І. Соколова.

...чудовий малюнок «Сосновий ліс». — Цей твір не розшуканий. Ніякі інші джерела не підтверджують виконання його Шевченком.

У 47-му році Тарас Григорович переїхав до Києва викладачем при університеті. — Шевченко був призначений викладачем малювання в Київському університеті, але до викладання приступити не встиг у зв’язку з арештом.

О. С. Афанасьєв-Чужбинський

СПОМИНИ ПРО Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано в журн. «Русское слово», 1861, N» 5, с. 1 — 39. Передруковано у виданні: А. С. Афанасьев (Чужбинский). Собрание сочинений. Под ред. П. В. Быкова. Т. 6. СПб., 1891, с. 417 — 450. Подається за першодруком.

Афанасьєв-Чужбинський Олександр Степанович (справжнє прізвище Афанасьев, друкувався під псевдонімом А. Чужбинский; 1816 — 1875) — український і російський етнограф, письменник буржуазно-ліберального напряму. Ще до знайомства з Шевченком написав звернений до нього вірш «Гарно твоя кобза грає» (1843). Шевченко осуджував улесливі «патріотичні» вірші Афанасьєва-Чужбинського, надруковані в газ. «Санкт-Петербургские ведомости» за січень 1856 р. Крім спогадів, Афанасьєв-Чужбинський опублікував нотатки про останні дні поета — «Землякам. Над гробом Т. Г. Шевченка» (журн. «Русское слово», 1861, № 2).

...«Библиотеку»... — Мається на увазі «Библиотека для чтения», щомісячпий петербурзький журнал (1834 — 1865), особливо популярний у провінційних читачів, на яких, власне, він і був орієнтований. Провідну роль відігравав у ньому редактор і видавець О. І. Сенковський (1800 — 1858), який спрямовував його проти пушкінського «Современника», В. Бєлінського, «натуральної школи».

...літературне літописання Брамбеуса... — Барон Брамбеус — літературний псевдонім О. І. Сенковського. Тут ідеться про численні (позначені консервативними поглядами) статті й рецензії Сенковського.

...заучувались напам’ять драматичні фантазії Кукольника... — Мовиться іронічно про галасливий успіх високопарних, псевдопатетичних драматичних /429/ творів Н. Кукольника, як от пройнята монархічними ідеями «казенного патріотизму» п’єса «Рука всевышнего отечество спасла» тощо.

...переказати без запинки всього Джакобо Санназара. — Якопо Саннадзаро (1455 — 1530) — італійський поет і прозаїк, служив при дворі герцога калабрійського, його пастораль «Аркадія» користувалася величезним успіхом. Він в головним персонажем драматичного твору Кукольника «Джакобо Санназар», виданого у Петербурзі 1834 р.

...читали «Кобзаря»... зустрінутого одностайним глумом критики. — Твердження однобічне і в цілому не відповідає дійсності. Воно може бути віднесене лише до реакційно-консервативної критики (рецензій О. Сенковського в журн. «Библиотека для чтения», 1840, т. 39, Т. Булгаріна в газ. «Северная пчела», 1840, 7 травня, № 101 та ін.), яка, визнаючи поетичний талант Шевченка, закидала йому «мужицьку» мову «Кобзаря». Наскокам на «Кобзар» реакційної журналістики протистояли захоплені, схвальні відгуки, надруковані в прогресивних виданнях — журн. «Отечественные записки», 1840, № 5, де відділом критики керував тоді В. Бєлінський, «Литературной газете», 1840, № 36 та ін. Навіть реакційний «Маяк» (1840, № 6) умістив схвальну рецензію П. Корсакова.

На противагу О. Афанасьєву-Чужбинському, деякі сучасники Шевченка відзначали успіх «Кобзаря» в критиці. Зокрема, поет-романтик Л. Боровиковський 24 травня 1840 р. писав до І. І, Срезневського: «Особливо хвалять журнали «Кобзар», що недавно вийшов» (Л. Боровиковський. Повне зібрання творів. К., Наукова думка, 1967, с. 215).

Номади — давньогрецька назва кочівників.

Закревська Софія Олексіївна (нар. 1798 р.) — російська письменниця, сестра Платона та Віктора Закревських, приятелька Гребінки. її роман «Інститутка» (1841) та повість «Ярмарок» (1843), надруковані в журн. «Отечественные записки», були позитивно оцінені Бєлінським. За стилевими особливостями вони близькі до романтичних творів Бестужева-Марлінського.

Закревський Віктор Олексійович (1807 — 1858) — ротмістр у відставці, один із власників с. Березова Рудка, Пирятинського повіту, Полтавської губернії (тепер Пирятинського р-ну, Полтавської обл.). Захоплювався творчістю Шевченка. В грудні 1843 р. Шевченко намалював олівцем шаржований портрет В. Закревського.

У повітовому містечку Лубнах... один пан запросив Шевченка обідати. — За народним переказом, це був Трепов Федір Федорович (1812 — 1889), уланський офіцер, переведений пізніше в жандармський полк. Дослужився до чину генерал-ад’ютанта, займав у 1866 — 1878 pp. посаду обер-поліцмейстера, градоначальника Петербурга. Він — батько петербурзького генерал-губернатора Трепова Ф. Д., товариша міністра внутрішніх справ, ганебно відомого тим, що в жовтні 1905 р. віддав наказ під час розгону демонстрації: «Холостих залпів не давати, патронів не шкодувати».

...у своєму повітовому місті... — Йдеться про м. Лубни, неподалік від якого було село Ісківці, куди Шевченко приїздив до Афанасьєва-Чужбинського восени 1843 p., восени 1845 р. та в лютому 1846 р.

...зійшовся з Лук’яновичем — Лук’янович Олександр Андрійович (1803 — 1879), поміщик, майор у відставці. У його маєтку селі Мар’янському Миргородського повіту, Полтавської губ. (тепер Великобогачанського р-ну, Полтавської обл.) Шевченко побував навесні та восени 1845 р. Тут він написав поеми /430/ «Єретик», «Сліпий», вірш «Стоїть в селі Суботові», намалював кілька портретів, з яких зберігся портрет Лук’яновича (тепер — в ДМШ). Дружина його була рідною сестрою декабриста Івана Федоровича Шимкова.

...містерія без заголовка. — Містерія Шевченка «Великий льох».

...ми з’їхалися у Закревських. — У селі Березова Рудка жила велика родина Закревських. Головним господарем маєтку був Закревський Платон Олексійович (бл. 1801 — 1882), полковник у відставці, багатий поміщик, власник цукрового заводу, відомий жорстоким поводженням з кріпаками. З ним та його дружиною Ганною Іванівною (1822 — 1857) Шевченко познайомився в с. Мойсівці в червні 1843 р. на балу у Т. Г. Волховської. Поет був захоплений красою Закревської. Він намалював портрети Ганни та Платона Закревських (олія, 1843), на засланні присвятив Закревській вірш «Г. З.» («Немає гірше, як в неволі...»), з ім’ям Закревської пов’язана також поезія «Якби зострілися ми знову», ймовірно, вступна частина поеми «Невольник».

Закревська Марія Олексіївна (нар. 1816 р.) — сестра Віктора, Платона та Софії Закревських. Разом з останньою жила в с. Лемешівці, неподалік від Березової Рудки.

Гербель Микола Васильович (1827 — 1883) — російський поет, перекладач і видавець. У 1846 р. Шевченко записав до альбома Гербеля, тоді ще учня Ніжинського ліцею, початкову строфу свого вірша «Гоголю». Гербель у 1856 p., коли Шевченко був на засланні, опублікував у журн. «Библиотека для чтения» свій переклад його вірша «Думка» («Нащо мені чорні брови...»). Це був перший переклад з Шевченка. Згодом поет зустрічався з ним у Петербурзі. Гербель переклав на російську мову 18 творів Шевченка, а у 1860 р. видав «Кобзар» у перекладах російських поетів. Примірник цього «Кобзаря» з дарчим написом подарував поетові (зберігається в ІЛ).

...присутність чарівної М. С. К., відомої тоді красуні... — Ймовірно, йдеться про Марію Степанівну Кржисевич (дівоче прізвище Задорожна; 1824 — 1905), племінницю Г. С. Тарновського.

...у губернатора і губернського предводителя... — Чернігівським цивільним губернатором був тоді (з 1841 р.) Павло Іванович Гессе (згодом київський цивільний губернатор), губернським предводителем дворянства — відставний, полковник Ладомирський Василь Миколайович.

...кн. У-ва.,. — Можливо, князя Урусова.

Громека Степан Степанович (1823 — 1877) — публіцист. Автор статей про зловживання поліції. Вміщував без підпису кореспонденції в «Колоколе», проте стояв на монархічних позиціях. Після заслання Шевченко неодноразово зустрічався з ним у Петербурзі.

... до дружньо знайомого сімейства Лизогубів у Седнів... — У Седневі жили брати Андрій Іванович (1804 — 1864) та Ілля Іванович (1787 — 1867) Лизогуби, приятелі Шевченка. Брати були людьми високої культури, захоплювалися літературою, живописом, музикою. Ілля Лизогуб був відомим у свій час віолончелістом і композитором. Шевченко побував у Седневі навесні 1846 p., вдруге — навесні 1847 p., намалював портрети А. Лизогуба (олівець, 1846) та І. Лизогуба (олія, 1846 — 1847). Перебуваючи на засланні, Шевченко листувався з ними. А. Лизогуб прислав поетові на заслання малярське приладдя. Шеф жандармів граф О. Ф. Орлов іменем царя заборонив А. Лизогубові листуватися з Шевченком. Брати Лизогуби клопоталися про полегшення становища Шевченка на засланні, допомагали йому матеріально. /431/

...змалював з мене... портрет олівцем... — Портрет О. Афанасьєва-Чужбинського (олівець, 1846) роботи Шевченка нині не відомий.

Сажин Михайло Макарович (пом. 1885 р.) — художник-пейзажист. Співучень Шевченка по Академії мистецтв. У 1855 р. одержав звання академіка за картину «Київський Софійський собор, внутрішній вигляд». Після арешту Шевченка у Сажина залишилися його малюнки.

...оселилися... по вулиці, що звалася Козине болото. — Поет з друзями оселився в будинку зятя Шевченкового земляка художника С. С. Превлоцького в Вільшаної І. І. Житницького (тепер будинок № 8а по провулку Т. Г. Шевченка, в якому відкрито Літературно-меморіальний музей Т. Г. Шевченка).

«Не журюсь я, а не спиться...» — Чи справді це вірш Шевченка — до кінця не з’ясовано.

Аскоченський Віктор Іпатійович (1813 — 1879) — журналіст, історик, редактор реакційно-монархічного тижневика «Домашняя беседа». Лишив спогади про Шевченка.

...вступався за юродивого Івана Яковича... — Корейша Іван Якович (пом. 1861 р.) — юродивий, віщун, ім’я його використовувалося в полемічній літературі 60-х років XIX ст. як уособлення мракобісся. Журнал «Домашняя беседа»; який видавав Аскоченський, захищав і вихваляв Корейшу.

Білозерський Василь Михайлович (1825 — 1899) — один з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, в якому стояв на помірковано-реформістсьних позиціях. Після арешту був засланий до Петрозаводська. У 50-х роках повернувся до Петербурга, редагував журнал «Основа» (1861 — 1862), у якому було надруковано багато творів Шевченка.

В. Л. Беренштам

Т. Г. ШЕВЧЕНКО І ПРОСТОЛЮДИНИ, ЙОГО ЗНАЙОМІ

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1900, кн. 2, с. 248 — 260. Подається за першодруком.

Беренштам Вільям Людвігович (1839 — 1904) — археолог, педагог, громадський діяч буржуазно-ліберального напряму. Редактор петербурзьких видань «Кобзаря» 1883 і 1884 років.

Татарчук Арсен (нар. 1823 р.) — селяиин-кріпак, кухар у маєтку О. А. Лук’яновича с. Мар’янському (Мар’їнському), Миргородського повіту.

...батько його... був губернатором... — Батько О. Лук’яновича Андрій Федорович (1776 — 1846) служив пермським віце-губернатором, згодом — симбірських цивільним губернатором. Був у дружніх стосунках з І. Котляревським. Вийшовши 1830 р. у відставку, оселився в своєму маєтку с. Шедієві, Кобиляцького повіту, Полтавської губернії (тепер Новосанджарського району, Полтавської обл.). Влітку 1845 р. у його маєтку побував Шевченко. Тут виконані малюнки Шевченка «На Орелі» та «Краєвид з кам’яними бабами».

Автор «Граматки»... — Назву зазначено неточно. Шевченко склав для народних шкіл не «Граматку», а «Букварь южнорусский» (СПб., 1861).

Покійний В. М. Юзефович... — Юзефович Володимир Михайлович (1841 — 1893) — син М. В. Юзефовича, чиновник при київському генерал-губернаторі, з 1881 p. — член ради Головного управління у справах друку. /432/

В. В. Тарновський

ДРІБНИЦІ З ЖИТТЯ ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1897, кн. 2, с. 31 — 35 (другої пагінації). Подається за першодруком.

Тарновський Василь Васильович (молодший, 1837 — 1899) — український поміщик, відомий колекціонер; малим хлопцем зустрічався з Шевченком 1845 р. у маєтку свого батька В. В. Тарновського (старшого) с. Потік, а згодом, 1859 p., — у с. Качанівці. Зібрав велику колекцію шевченківських матеріалів (автографів, малюнків і картин, документів та ін.), яку 1897 р. заповів Чернігівському земству для музея.

Тарновська Надія Василівна (пом. 1891 р.) — сестра В. В. Тарновського (старшого), тітка мемуариста. 1845 року разом з Шевченком хрестила дитину в диякона М. Г. Говядовського. До неї звернений вірш Шевченка «Н. Т.» («Великомученице кумо!»), вона ж мається на увазі у вірші «Кума моя і я».

...був його син, студент... — Сам мемуарист — В. В. Тарновський (молодший).

В. І. Аскоченський

І МОЇ СПОГАДИ ПРО Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано в журн. «Домашняя беседа», 1861, № 33, с. 645 — 651. Подається за першодруком.

Аскоченський Віктор Іпатійович (1813 — 1879) — російський журналіст та історик реакційного напряму. Викладав у духовній семінарії в Києві, був гувернером племінника генерал-губернатора Д. Г. Бібікова — Сипягіна. Після переїзду до Петербурга видавав тижневик «Домашняя беседа» (1856 — 1877). Сатиричну згадку про нього містить вірш «Умре муж велій в власяниці».

...«Кобзар»... (в препоганому київському виданні)... — Тут — неточність мемуариста. Всі прижиттєві видання «Кобзаря» вийшли в Петербурзі: у 1840, 1844 та 1860 роках.

Півімперіал — 5 карбованців.

Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813 — 1873) — український композитор та оперний співак. Автор першої української опери «Запорожець за Дунаєм» (1862). Один з найближчих друзів Шевченка. Познайомився з ним у Петербурзі 1838 p., листувався з поетом, присвятив йому пісню «Стоїть явір над водою», допомагав у роки заслання матеріально.

П. О. Куліш

ЖИЗНЬ КУЛІША

(Уривки)

Вперше надруковано в журн. «Правда», 1868, № 24, с. 283 — 286; № 25, с. 296 — 300, без підпису, з датою: «Писано року божого 1867, місяця серпня 20-го дня». Зміст і характерні особливості мови й стилю не лишають сумніву, що це автобіографія П. О. Куліша.

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 — 1897) — український буржуазний письменник, критик, фольклорист, історик. Суспільно-політичні погляди /433/ Куліша розвивалися від буржуазного лібералізму до реакційного слов’янофільства, вірнопідданого схиляння перед царизмом, буржуазного націоналізму. Знайомство Шевченка з Кулішем відбулося 1843 р. у Києві. У своїх спогадах Куліш розповів лише про зустрічі з поетом у 1843 — 1847 роках і зовсім не торкнувся стосунків з ним після повернення Шевченка з заслання, коли їхні взаємини особливо загострилися і дійшли цілковитого ідейного та психологічного антагонізму щодо розуміння шляхів і завдань суспільного й культурного розвитку. Спогади багато в чому мають тенденційний характер, особливо в тій частині, що стосується висвітлення ідейно-духовних запитів і шукань київської молоді початку 40-х років XIX ст. та ідейно-програмних засад Кирило-Мефодіївського товариства. Те й друге Куліш подав однобічно й викривлено, у відриві від соціально-визвольних завдань, що їх висували, значною мірою під впливом революційної поезії Шевченка, прогресивні представники демократичної частини української інтелігенції, зокрема ліве, революційно-демократичне крило Кирило-Мефодіївського товариства. Разом з тим спогади містять і цікаві відомості про перебування Шевченка на Україні в 1843 — 1847 роках та його оточення цього часу.

...молоденький студент університетський... — Білозерський Василь Михайлович.

...після Андрусівського договору... — Мирний договір між Росією і Польщею, укладений 3 січня 1667 р. у м. Андрусові, Смоленської губернії, за яким Україна була поділена між Росією і Польщею.

...спорудило... «Малоросійську колегію»... — Малоросійська колегія утворена 1722 р. для управління Україною. Підлягала сенатові й обмежувала гетьманську владу.

...приязнючись з Грабовськими й Свідзінськими, року 1843-го написав поему «Україна», а року 1861-го — поему «Великі проводи». — Грабовський Міхал (1804 — 1863) — польський письменник, представник української школи в польській літературі, автор праць з історії України. Ознайомив Куліша з польськими історичними джерелами, мав на нього значний вплив. Шевченко, ймовірно, познайомився з М. Грабовським 1843 р. Поет мав намір залучити М. Грабовського поряд з деякими іншими істориками до участі у виданні серії офортів «Живописная Украина». Свідзінський — польський приятель Куліша, бібліофіл.

...помагав... Плетньову видавати «Современник»... — Плетньов Петро Олександрович (1792 — 1865) — російський критик і поет, ректор Петербурзького університету, друг Пушкіна, після його смерті був редактором журналу «Современник».

...для його приятельки Ішимової... — Ішимова Олександра Йосипівна (1805 — 1881), письменниця, авторка популярних оповідань для дітей. У журналі «Звездочка» (1842 — 1863), який видавала Ішимова, Куліш 1846 р. опублікував свою «Повесть об украинском народе».

Отоді ж то Шевченко понаписував високі свої твори: «До мертвих і жижих», «Шафарикові» і інші. — Насправді ж Шевченко написав свої політичні та історичні поеми «Сон», «Кавказ», «Єретик» (з віршованою посвятою «Шафарикові»), послання «І мертвим, і живим...» та ін. ще до свого знайомства з кириломефодіївцями. М. Костомаров, В. Білозерський, О. Навроцький, Г. Андрузький, О. Тулуб та інші кириломефодіївці в 1846 — 1847 pp. переписували ці твори, і вони справили на них значний вплив. Вплив політичної поезії /434/ Шевченка відбився в «Книгах буття українського народу» та інших документах Кирило-Мефодіївського товариства.

...славіст Прейс... — Прейс Петро Іванович (1810 — 1846), викладач історії, літератур і порівняльної граматики слов’янських мов у Петербурзькому університеті, один із перших російських славістів.

...€ула думка заручитись із сестрою Білозерського... — У січні 1847 р. Куліш одружився з Олександрою Михайлівною Білозерською (1828 — 1911), згодом українською письменницею буржуазно-ліберального напряму, яка під псевдонімом Ганна Барвінок друкувала оповідання з народного життя.

Написали до Тараса, щоб він собі вистарався пашпорт академічний, а грошима вони вже його обмислять. — Такий лист, як і будь-які непрямі вказівки на його існування, не відомий. Сказане тут Кулішем про цей лист суперечить його твердженню в інших спогадах — «Історичному оповіданні» — про те, що Кулішева пропозиція Шевченкові зробити подорож за кордон була висловлена поетові усно.

П. О. Куліш

ІСТОРИЧНЕ ОПОВІДАННЯ

(Уривки)

Вперше надруковано як передмову до збірки П. О. Куліша «Хуторна поезія» (Львів, 1882, с. 7 — 42). Подається за першодруком.

«И он к устам моим приник...» — уривок з вірша О. Пушкіна «Пророк».

...близько коло однієї землячки... — О. М. Білозерської.

«Одну сльозу з очей карих...» — рядки з вірша Шевченка «Думи мої, думи мої...».

...вистарали у міністра для Шевченка місце професора живопису при всеучилищі св. Володимира. — Йдеться про посаду учителя малювання в Київському університеті, на яку міністр народної освіти С. С. Уваров 21 лютого 1847 р. призначив з річним іспитовим строком Шевченка, за котрого клопотала В. О. Рєпніна — мати В. М. Рєпніної. Однак працювати в університеті поетові не довелось у зв’язку з арештом у справі Кирило-Мефодіївського товариства.

...вечорина в одного нежонатого пана... — Йдеться про Віктора Миколайовича Забілу, маєток якого був поблизу Борзни.

«Мимо двір, де живе мила...» — Початок поезії В. Забіли «До милої».

Тімон Афінський — сучасник Сократа й Арістофана. Різко картав сучасників за моральний розклад, став об’єктом глузування, а його ім’я — прозивним ім’ям мізантропа, людиноненависника. Зберігся діалог Лукіана «Тімон», який використав В. Шекспір у драмі «Тімон Афінський».

«В том омуте, где с вами я...» — рядки з роману Пушкіна «Евгений Онегин».

«Ich singe, wie der Vogel singt...» — рядок з вірша Й. В. Гете «Співець».

«Умийтеся! Обрав божий...» — рядки з послання Шевченка «І мертвим, і живим...».

...про Срезневського... ще не було мови. — Срезневський Ізмаїл Іванович (1812 — 1880) — російський славіст, філолог та історик. У 1834 — 1838 роках видав збірник «Запорожская старина» в кількох випусках. Матеріали цього збірника Шевченко використав у деяких своїх історичних поезіях.

Була ж се в них заготовлена про мене і про Шевченка одповідь... — Най-/435/імовірніше, що такої «одповіді» не було. Ні в документах слідчої справи Кирило-Мефодіївського товариства, ні в заявах жодного з кириломефодіївців, ні офіційних, ні приватних, про щось подібне не йдеться.

Якийсь Петров... — Петров Олексій Михайлович (1827 — 1883), студент Київського університету, який наприкінці 1846 р. з провокаційною метою вступив до Кирило-Мефодіївського товариства й незабаром його видав. Пізніше деякий час був співробітником III відділу.

...подав їх пану Юзефовичеві... — Йдеться про перший (усний) донос про- . вокатора О. М. Петрова 29 лютого 1847 р. помічникові куратора Київського учбового округу М. В. Юзефовичу про існування Кирило-Мефодіївського товариства. Через кілька днів, 3 березня, Петров подав про це письмовий донос куратору Київського учбового округу О. С. Траскіну.

Маціевський Вацлав Олександрович (1793 — 1883) — польський історик, професор. Обстоював ідею всеслов’янського єднання.

...сенатором Стороженком... — Стороженко Андрій Якович (1790 — 1857) — головний директор урядової комісії внутрішніх і духовних справ у Польщі.

М. І. Костомаров

СПОГАД ПРО ДВОХ МАЛЯРІВ

Вперше надруковано в журн. «Основа», 1861, № 4, с. 44 — 56 (дата: «Апреля 14, 1861»), Друкується за цим текстом.

Гільдебранд — прізвище папи Григорія VII (1073 — 1085).

...то в «Иване Выжигине» Булгаріна, то в повістях Марлінського. — Роман російського реакційного письменника і журналіста Тадея Булгаріна «Иван Выжигин» видано 1829 р. Марлінський — псевдонім Олександра Бестужева (1797 — 1837) — популярного белетриста, поета й літературного критика.

Іродіада — онука іудейського царя Ірода Великого (бл. 73 — 4 до н. є.). Домоглася ув’язнення й страти Іоанна Хрестителя, який викрив її зв’язок з братом її чоловіка, галілейським царком Іродом Антипою.

...він сам описав усе це в своїй автобіографії. — Шевченко написав автобіографію 1860 р. на прохання редактора журналу «Народное чтение», де її й опубліковано (1860, № 2, с. 229 — 236) під заголовком «Письмо Т. Г. Шевченко к редактору „Народного чтения“». Того ж року цей видатний публіцистичний твір великої громадсько-політичної ваги був передрукований у газеті «Санкт-Петербургские ведомости» (№ 66), журналі «Современник» (№ 3, с. 92 — 96), книжці «Кобзарь в переводе русских поэтов под ред. Н. В. Гербеля» (СПб., 1860) та ін.

...про одного з її гетьманів — Богдана Хмельницького (бл. 1595 — 1657), еа похороні якого були виголошені слова: «Він був славою свого часу».

З Тарасом Григоровичем я познайомився в Києві у 1845 році. — Рік зазначено тут помилково. В усіх наступних спогадах Костомарова про Шевченка час їхньої першої зустрічі й знайомства уточнено — весна 1846 р.

...обставини нас розлучили... — У березні й квітні 1847 р. Костомарова й Шевченка заарештовано й відправлено до III відділу, де велося слідство в справі Кирило-Мефодіївського товариства. За вироком III відділу, конфірмованим Миколою І, Костомарова ув’язнено на рік у Петропавловській фортеці, а потім заслано в Саратовську губернію; Шевченка віддано в солдати оренбурзьких лінійних батальйонів із «забороною писати й малювати». /436/

Читані ним у Петербурзі в останні роки його вірші були слабші від тих вогненних творів, які колись він читав мені в Києві. — Це суто суб’єктивне й хибне твердження Костомарова. Твори Шевченка періоду після заслання є новим щаблем у розвитку його революційної поезії в умовах та під впливом революційної ситуації в країні кінця 50-х — початку 60-х років XIX ст.

Деякі короткозорі цінителі прекрасного порівнювали його з Кольцовим і навіть ставили останнього вище. — Цей закид адресовано, очевидно, тим із авторів рецензій на «Кобзар» 1860 р. та «Кобзарь в переводе русских поэтов под ред. Н. В. Гербеля», які, слушно відзначаючи споріднені риси поетики двох народних співців — О. Кольцова (1809 — 1842) і Т. Шевченка, не підносилися до розуміння того, що в зображенні самодержавно-поміщицького ладу, у висловленні визвольних прагнень народу поет-революціонер Шевченко пішов значно далі за Кольцова. Погляд передової російської критики на поезію Шевченка й Кольцова добре висловив Добролюбов, який писав: «Він (Шевченко. — Ред.) — поет цілком народний, такий, якого ми не можемо назвати в себе. Навіть Кольцов не йде з ним у порівняння, бо за складом своїх думок і навіть за своїми прагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки, все коло його дум і симпатій перебуває у цілковитій відповідності із змістом і ладом народного життя» («Современник», 1860, № 3, с. 100). В іншому місці статті Костомаров слушно ставить Шевченка як виразника народних інтересів та ідеалів поряд з Пушкіним, хоч суспільну основу й витоки поезії Пушкіна уявляє собі при цьому дещо звужено.

...судити а творів Ігоревого співця — тобто автора «Слова о полку Ігоревім».

...Шевченко громадянином якраз ніколи і не був... — Твердження Костомарова хибне й видає його вузький доктринерський погляд на поезію Шевченка. Воно суперечить фактам громадянської діяльності Шевченка, участі поета в революційному русі, чітким суспільним прагненням та ідеалам, якими пройнята вся його творчість.

М. І. Костомаров

ЛИСТ ДО ВИДАВЦЯ-РЕДАКТОРА «РУССКОЙ СТАРИНЫ» М. І. СЕМЕВСЬКОГО

Вперше надруковано в журн. «Русская старина», 1880, кн. З, с. 597 — 610. Того ж року передруковано під назвою «До біографії Шевченка» в журн. «Зоря», № 6, с. 87 — 88. Подається за першодруком.

...подався з професором Іванишевим розкопувати якусь могилу. — У червні — липні 1846 р. Шевченко брав участь у розкопках могили Переп’ят біля Фастова, які провадив професор Київського університету М. Д. Іванишев.

...поселившись десь неблизько від мене з одним своїм товаришем, вдається, Сошенком... — У травні (за іншими джерелами — у квітні) 1846 р. Шевченко оселився в будинку І. І. Житницького на Козиному болоті. Поет мешкав тут не з Сошенком, як помилково зазначив Костомаров, а з художником Сажиним та поетом Афанасьєвим-Чужбинським. Останній лишив про це спогади.

...поміщик... який відвідав Київ проїздом по дорозі в чужі краї. — Йдеться про кириломефодіївця М. І. Савича (1808 — 1892), який, виїхавши незабаром після арешту кириломефодіївців за кордон, передав у Парижі А. Міцкевичу /437/ рукопис поеми Шевченка «Кавказ». Розповідь про це Савича записав і опублікував Л. С. Мацієвич.

...через стіну слухав наші розмови якийсь невідомий мені пан... — Провокатор студент Київського університету Петров Олексій Михайлович (1827 — 1883), який жив у тому ж будинку протоієрея Завадського, що й М. Гулак, про розмову в якого розповідає тут М. Костомаров.

...зупинявся в Саратові, заїздив до моєї матері... — Запис про зустріч з Тетяною Петрівною Костомаровою (1798 — 1875) в Саратові Шевченко зробив у своєму щоденнику (31 серпня 1857 p.).

...з обраницею... — Йдеться про Ликеру Полусмакову, наречену Шевченка.

...про його твори, власноручно писані по-російському — тобто про російські повісті Шевченка. Костомаров не знав про них за життя поета, але саме він після смерті Шевченка придбав і зберігав автографи цих творів. Одну з повістей — «Несчастный» — він передав до журн. «Исторический вестник», де її надруковано в січневій книжці 1881 р. Тоді ж у газ. «Труд», а незабаром і в журн. «Киевская старина» почалася публікація й інших повістей Шевченка.

...хотів друкувати написане, але не наважувався на це із скромності... — Шевченко робив спроби опублікувати в російських журналах деякі з повістей («Княгиня», «Варнак», «Прогулка с удовольствием и не без морали»), проте вони не були надруковані. Стриманий відгук про повісті Шевченка та пораду не друкувати їх висловив у листі до поета від 19 червня 1858 р. С. Т. Аксаков. Думка Аксакова справила враження на Шевченка, і нових спроб опублікувати свої прозові твори він не робив. Подаючи в листі до М. І. Семевського, услід за спогадами про Шевченка, перші відомості про його російські повісті, Костомаров відгукувався про них високо (крім «Повести о безродном Петрусе», яка не збереглася), хоч і недооцінював Шевченкове володіння російською мовою. Високо оцінені повісті Шевченка, їхні ідейно-художні якості в радянський час.

М. І. Костомаров

СПОМИНКИ ПРО ШЕВЧЕНКА

Вперше надруковано в книзі: Т. Шевченко. Кобзар, з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. Прага, 1876, с. VI — XII. Спогади написано спеціально до цього видання. Подається за першодруком.

...він виїхав у Чернігівську губернію до своїх знайомих. — Шевченко виїхав з Києва на Чернігівщину 9 січня 1847 p., деякий час перебував на Борзнянщині, 22 січня був на весіллі в П. Куліша, в лютому — березні жив у А. Лизогуба в Седневі.

...розповідав, як він був у Варшаві... — Питання про перебування Шевченка у Варшаві до кінця не з’ясовано й лишається відкритим.

...вважав у справі свого звільнення своїми благодійниками Брюллова і поета Жуковського... — Шевченка викуплено з кріпацтва за гроші, одержані за портрет Жуковського, написаний Брюлловим і розіграний у лотерею.

...з Петровського укріплення... — Точніше, із Новопетровського укріплення, де Шевченко відбував заслання в 1850 — 1857 роках.

...мало було не одружився на якійсь актрисі. — Йдеться про Катерину Борисівну Піунову (1841 — 1909), взаєминам з якою присвячено чимало записів у щоденнику Шевченка. /438/

...спочатку йому було добре, потім якийсь начальник, що дослужився до офіцерських чинів з рядових, почав його утискувати... — Мається на увазі те, що завдяки клопотанню друзів та знайомих солдатська служба Шевченка почалася в Орській кріпості в умовах дещо поблажливого ставлення з боку начальства, зокрема коменданта кріпості генерал-майора Ісаева: поетові було дозволено жити не в казармі, а на приватній квартирі, відвідувати знайомих, бувати на вечорах місцевої інтелігенції. Проте так тривало недовго. З кінця 1847 р. становище поета-засланця стало дуже тяжким: його перевели до солдатської казарми, посилено муштрували, новий комендант, яким став батальйонний командир Д. В. Мешков (вислужився з рядових), поводився з поетом по-солдафонськи жорстоко й деспотично.

Своїм звільненням він вважав себе зобов’язаним клопотанню графа Федора Петровича Толстого... — Родина Толстих відіграла в житті Шевченка велику роль; разом з іншими громадськими діячами домоглася перед царським урядом звільнення поета із заслання. 28 березня 1858 р. Шевченко записав У щоденнику: «Сердечнее и радостнее не встречал меня никто и я никого, как встретились мы с моей святой заступницей (А. І. Толстою. — Ред.) и с графом Федором Петровичем. Эта встреча была задушевнее всякой родственной встречи» (т. 5, с. 219).

...займався граверним мистецтвом eau forte — тобто гравіруванням у техніці офорта. За успіхи в цьому мистецтві Академія мистецтв надала Шевченкові 2 вересня 1860 р. звання академіка гравірування.

...збирається женитись на одній малоросіянці а простолюду... — Йдеться про Лнкеру Полусмакову, яка наприкінці липня 1860 р. стала нареченою Шевченка. Проте незабаром поет порвав стосунки з нею.

...у статті, надрукованій у книжці п. Гербеля. — Тобто в антології «Поэзия славян» (СПб., 1871), де вміщено статтю Костомарова «Малорусская литература».

М. І. Костомаров

АВТОБІОГРАФІЯ

(Уривки)

Автобіографія Костомарова записана під його диктовку дружиною А. Л. Костомаровою. Вперше її надруковано з значними пропусками (без трьох розділів) у кн.: Литературное наследие Н. И. Костомарова. СПб., 1890, с. 1 — 217. Повне видання: Автобиография Н. И. Костомарова. Под редакцией В. Котельникова. М., Задруга, 1922. Уривки подаються за цим виданням.

Іншу автобіографію Костомарова, записану Н. Білозерською, опубліковано 1885 р. у журн. «Русская мысль», кн. 5, с. 210 — 213.

...вчитель Пильчиков... — Д. П. Пильчиков (1821 — 1893), викладач історії в Полтавському кадетському корпусі (1846 — 1863). Належав до ліберально-буржуазного крила Кирило-Мефодіївського товариства, згодом брав участь в організації недільних шкіл на Полтавщині. Один з організаторів Товариства ім. Т. Шевченка у Львові (1873).

...літопис Єрлича... — Йоахим Єрлич (1598 — пом. після 1673) — польський хроніст. Складений ним «Літопис, або Хроніка різних справ і подій» сповнений ненависті до повсталого українського селянства, чорнить його визвольну бо-/439/ротьбу, але водночас містять цікаві відомості про визвольну війну українського народу. Вперше його видано 1853 р. у Варшаві. Раніше він поширювався в рукописах. У Києві в 40-х роках XIX ст. рукописний примірник належав польському бібліофілу Свідзінському.

Третя очна ставка... — 28 березня 1847 р. Костомарова заарештовано в Києві, 7 квітня доставлено в Петербург і ув’язнено в казематі внутрішньої в’язниці III відділу. 15 травня були влаштовані очні ставки кириломефодіївців. Того дня у Костомарова були очні ставки з провокатором О. Петровим, далі — з Г. Андрузьким і, нарешті, з М. Гулаком.

Першою і відрадною звісткою, що приємно вразила мене на батьківщині... — Йдеться про кінець 1857 p., коли Костомаров повернувся з закордонної подорожі.

Члени пароплавної компанії там його дружелюбно прийняли і прихистили. — Мається на увазі волзька пароплавна компанія «Меркурій». Під час своєї вимушеної затримки в Нижньому Новгороді Шевченко зблизився із службовцями цієї компанії М. С. Аленниковим, головним управителем нижегородської контори «Меркурія» М. О. Брилкіним, його помічником П. А. Овсянниковим та ін. В останнього поет близько півроку жив.